Я ПАМ'ЯТАЮ ВСЕ, ЩО СТАЛОСЯ ТОДІ: УРОК ПАМ'ЯТІ (ДО ДНЯ СКОРБОТИ І ПАМА'ЯТІ ЖЕРТВ ДЕПОРТАЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ)

18 травня в Україні вшановують память про депортацію кримських татар зі своєї батьківщини. 18 травня 1994 року було видано Указ Президента України, щодо відзначення  яДня скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу.

До 76-ї річниці депортації кримськотатарського народу кримські татари організували онлайн-акцію. Зі зверненням підтримати ініціативу активістів до кримських татар звернувся в Facebook заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелялов.

" Громадська організація "Нефес" закликає взяти участь в онлайн-акції "Мен хатирлайім" ("Я пам'ятаю"), приуроченій до 76-ї річниці геноциду кримськотатарського народу", - повідомляє Джелялов. До умов онлайн-акції #menhatırlayım (Я пам'ятаю) входить публікація в соцмережах фото рідної людини, яка зазнала депортації з Криму в 1944 році, а також коротка розповідь про те, куди її було депортовано і чи змогла повернутися на батьківщину.
Для кращого розуміння маштабів трагедії, яка спіткала кримськотатарсткий народ пропонуємо скористатися матеріалами, які розміщені на сайті Українського інституту національної пам'яті
"Методичні матеріали до Дня боротьби за права кримськотатарського народу - річниці депортації кримських татар 18 травня".
"Кримські татари в місцях спецпоселень після депортації після 1944 року" (фотоматеріали). 
 Напередодні Дня скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу у студії телевізійного каналу "Місто +" відбулася розмова присвячена темі  депортації кримськогтатарського народу.

Пригадати все, що сталося у травні далекого 1944 нам допоможе  стаття Олександра Пагіря, наукового співробітника Музею  "Територія терору"

Навесні 1944 р. радянська влада повернулась у Крим й відразу вдалася до масових репресій проти категорій населення, які виявили хоча б найменшу непокору сталінському режиму в період війни. До числа «неблагонадійних» потрапили громадяни, репресовані раніше за політичними мотивами, а також представники «нелояльних народів».

За принципом «колективної відповідальності»

Досвід масових «етнічних чисток» у Криму в перші роки німецько-радянської війни (зокрема виселення з півострова 61 тис. 184 німців у серпні-вересні 1941 р. та 438 італійців у січні 1942 р.) знадобився відразу після повторного захоплення півострова військами 4-го Українського фронту та Окремої Приморської армії. Вже шостого дня після початку Кримської операції, 13 квітня 1944 р., нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія та нарком держбезпеки СРСР В. Меркулов підписали наказ «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Йшлося насамперед про кримських татар, звинувачених у «зраді Батьківщини» та «пособництві на користь німецьких окупантів». Для цього у Крим прибуло 5 тис. оперативних працівників НКВС та НКДБ СРСР, водночас до таємної операції залучили 20 тис. бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.

За даними НКВС-НКДБ, з 10 по 27 квітня 1944 р. було заарештовано 49 членів мусульманських комітетів, створених кримськими татарами під час війни у співпраці з німецькою окупаційною адміністрацією, виявлено 5 тис. 806 «антирадянськи налаштованих осіб». У середині травня їх кількість зросла до 8 тис. 521 особи. Під час оперативно-чекістських заходів вилучено 6 тис. 100 одиниць бойової зброї. 

Факти співпраці окремих представників кримськотатарського народу з нацистським окупаційним режимом у роки війни Сталін хотів використати для реалізації власних великодержавницьких цілей. Через сумнівну лояльність до радянської влади, наявність неросійських національностей на окраїнах комуністичної імперії ставала небажаною. Водночас з’являлася можливість отримати додаткову дешеву робочу силу й скерувати її в інші регіони країни для  використання в екстремальних умовах. Відтак, усе кримськотатарське населення опинилося під загрозою виселення.

Радянські каральні органи розпочали підготовку масштабної операції з виселення кримськотатарського населення з півострова ще задовго до прийняття рішення вищим військово-політичним керівництвом про її проведення. У доповідній записці на ім’я очільника НКВС Л. Берії від 7 травня 1944 р. повідомлялося: «Підготовчу роботу до операції вважаємо можливою закінчити 18-20 травня, а всю операцію – до 25 травня». Нарком внутрішніх справ 10 травня 1944 р. особисто доповідав Сталіну: «Враховуючи зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу, та виходячи із небажаності подальшого проживання кримських татар у прикордонній окраїні Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на ваш розгляд проект рішення ДКО про виселення усіх татар з території Криму. Вважаємо доцільним розселити кримських татар як спецпоселенців у районах Узбецької РСР для використання на роботах як в сільському господарстві – колгоспах, радгоспах, так і в промисловості та на будівництві».

На п’яти машинописних сторінках тексту проекту постанови були роз’яснення з усіх питань організації депортації кримських татар, зазначалися терміни виселення, перераховувалися відомства, відповідальні за виконання завдання уряду тощо. Проект підписав Й. Сталін. Ніколи ще проміжок часу між звільненням від окупації та депортацією не був таким коротким: трохи більше місяця.

11 травня 1944 р. Державний комітет оборони СРСР прийняв історичну постанову № 5859 про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку СРС. Підставою для депортації у документі вказувалося: «У період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували із частин Червоної армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступали у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, брали участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначалися своїми звірячими розправами щодо радянських партизан, а також допомагали німецьким окупантам в справі організації насильницького угону радянських партизан в німецьке рабство та масового винищення радянських людей». До 1 червня 1944 р. кримські татари отримували статус «спецпоселенців».

21 та 29 травня 1944 р. були прийняті додаткові постанови про нові переселення татар із Криму в Марійську АРСР, Горьковську, Івановську, Костромську, Молотовську та Свердловську області РРФСР].

«Детатаризація» Криму

НКВС та НКДБ СРСР вважало можливим закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково до 18-20 травня 1944 р. Згідно з графіком операція з «детатаризації» Криму мала розпочатися вранці 18 травня. Однак у деяких населених пунктах виселення корінного населення розпочалося пізно ввечері 17 травня.

«З вечора 17 травня 1944 р. у Сімферополі з’явилося багато вантажних машин, – пригадує Ділявер Еннанов. – Їх розмістили по обидві сторони вулиці. Одночасно у місті з’явилося багато-багато солдат. Ми, маленькі хлопчики, бігали вулицями і рахували. Починали і збивалися з рахунку. Чи ми могли собі уявити, для чого вони призначені? У місті не було скасовано комендантської години, і ми з мамою лягли спати раніше. Раптом серед ночі сильний гуркіт у двері. Прокинувшись, я побачив, як заспаній матері офіцер сердитим голосом щось читав на папері. Поряд з ним стояло двоє солдат. Офіцер поспішав. Повідомив, що на збори є 10 хв. (…) Нас вивели з дому в двір. Під дощем в оточенні солдат внутрішніх військ сиділи зі своїм скарбом наші сусіди, також кримські татари. Разом з ними ми просиділи до світанку. Підігнали машини і нас відвезли на окраїну міста, до залізничної станції (…) Пам’ятаю, нас посадили в подвійний вагон № 44. Сльози, стогін, крики – і поїзд рухається з місця. Коли перетинали кордон Криму, всі, хто був в ешелоні, заспівали якусь пісню. Співали і плакали, оглядалися назад.

Тамара Протасова, яка маленькою дівчинкою також була депортована разом зі своєю сім’єю з Криму, розповідала: «На світанку 18 травня 1944 р. нас розбудив гуркіт у двері. Троє озброєних солдат наказали нам швидко зібратися для виїзду. Перелякана мама вирішила, що нас повезуть на розстріл, як німці розстрілювали євреїв. Вона мовчки взяла мене за руку і, не збираючи ніяких речей, пішла до виходу. На щастя, нам трапилися хороші конвоїри. Вони пояснили: вас виселяють, шлях некороткий, беріть із собою все, що зможете взяти».

18 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія звітував Й. Сталіну та В. Молотову про початок депортації кримських татар: для завантаження в ешелони підготували 90 тис. осіб, з яких 48 тис. відправили на схід. Наступного дня з усього півострова було зібрано спецконтингент у 165 тис. осіб, з яких 136 тис. 412 осіб депортували .

У звіті 281 окремого стрілецького полку внутрішніх військ НКВС на прикладі Судацького р-ну Кримської АРСР йдеться про те, як відбувалася підготовка та проведення спецоперації: «З 12 по 17 травня підрозділи полку займалися безпосередньою підготовкою до проведення операції – вивчали місцевість гірського району очікуваних дій, наявність прихованих підступів до населеного пункту, місця для розташування вогневих засобів та спостереження, вивчали склад місцевого населення, готували маршрути пересування, визначали місця посадочних площ та пункти зосередження машин (…) Проведення великої підготовчої роботи в підрозділах полку, доведення до всього особового складу конкретного завдання майбутньої операції, дали можливість успішно провести її в короткий період без єдиного випадку якого-небудь спротиву або укриття від населення (…)».В результаті операції із Судацького р-ну було депортовано 14 тис. 378 кримських татар.   

20 травня 1944 р. заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров та заступник наркома держбезпеки СРСР Б. Кобулов у звіті вищому партійно-державному керівництву підвели підсумки проведеної операції – депортація кримських татар була завершена о 16-ій год., за її результатами було переселено 180 тис. осіб. Впродовж трьох діб каральні органи відправили з півострова понад 70 залізничних ешелонів, у кожному з яких було по 50 вагонів, ущент заповнених переселенцями .

«По дорозі в Сімферополь проїжджали в темноті пусті села. В кожному з них сумно і страшно вили собаки, вили корови – просто страх брав. У Сімферополі нас битком набили в товарні потяги, можна було тільки сидіти. Проїжджали ми різні міста та села, часто у відкриті двері вагонів летіло каміння, доносилися крики: «Везуть зрадників Батьківщини!», – пригадувала виселенка Лілія Яртубашева. 

Масштаб депортації видавався сталінському керівництву недостатнім. Тому 21 травня 1944 р. ДКО СРСР прийняв постанову про додаткове переселення з Криму кримських татар.  

Враховуючи кількість мобілізованих Головним управлінням формування Червоної армії та спецконтингент, скерований на провідні промислові об’єкти країни, загальна кількість вивезених татар становила 191 тис. 14 осіб. Під час проведення кампанії з виселення заарештували «як антирадянський елемент» 1 тис. 137 осіб, за весь час операції – 5 тис. 989 осіб. Л. Берія наказав своїм емісарам І. Сєрову, Сергієнко та Фокіну залишатися в Криму та забезпечити арешт тих татар, які переховувалися від переселення: «тов. Сєрову необхідно врахувати, що в Криму ні в якому разі не можна залишати татар, які ухиляються від переселення, та інший бандитський елемент». Одночасно виселяли партійних та радянських працівників Криму.

Згодом на схід відправили кримських татар, які заселяли інші райони країни. НКВС СРСР вимагало від республік свідчити про наявність на їхніх територіях кримських татар. Дослідники називають різну кількість виселених у 1944 р. кримських татар. За останніми підрахунками – близько 200 тис. осіб.

Довга дорога на схід

Переселення відбувалося у важких санітарно-побутових умовах. Люди погано харчувалися, що спричинило високу смертність. Кримська татарка Тамара Протасова пригадувала умови свого транспортування: «До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли затравлених, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів. Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі». Її одноплемінник Ділявер Еннанов розповідав: «На шляху двері вагону відкривалися на коротких зупинках, коли вважала за потрібне охорона. На зупинках думали про воду… виносили із вагонів покійників. На більш тривалих зупинках із наявних продуктів, хто встиг що схопити з дому, під наглядом конвоїрів готували собі їжу. За два тижні шляху ті, хто витримав це перевезення, страшно вихуділи, завошивіли, стали непізнаваними».

За підрахунками дослідників, людські втрати під час перевезення кримських татар ешелонами на схід становили 7 тис. 889 осіб . У довідці про рух спецпоселенців Криму в 1944–1946 рр. зазначалося, що у перший період серед них загинуло 44 тис. 887 осіб., тобто 19,6 %. Як зазначалося у зведенні із Узбецької РСР, у 1944 р. серед спецпоселенців у республіці померли 16 тис. 52 особи (10 %), у 1945 р. – 13 тис. 183 особи (9,8 %) із загального числа депортованих . Тамара Протасова щодо умов свого проживання на спецпоселенні в Узбекистані розповідала: «Влітку страшна спека, епідемія тифу та малярії, укуси зміїв та скорпіонів, а взимку холод та голод забирали тисячі людей. Ми з мамою чудом залишилися в живих після тифу, а малярія мучила нас кожне літо на протязі шести років».

Понад 2/3 виселених кримських татар спрямували в Узбецьку РСР. Перші 7 ешелонів із виселенцями прибули в Узбекистан 1 червня 1944 р., наступного дня – 24; 5 червня – 44; 7 червня – 54 ешелони. Усього до Узбецької РСР було депортовано 35 тис. 275 сімей кримських татар. Їх прийом був закінчений 8 липня 1944 р., про що доповідав Л. Берії нарком внутрішніх справ Узбекської РСР Ю. Бабаджанов. Географічно розселення було таким: Ташкентська – 56 тис. 641, Самаркандська – 31 тис. 604, Андижанська – 19 тис. 773, Ферганська – 16 тис., Наманганська – 13 тис. 431, Кашкадар’їнська – 10 тис., Бухарська – 4 тис. осіб.

Кримські татари прибули також в Казахську РСР – 2 тис. 426 осіб, Башкірську АРСР – 284, Якутську АРСР – 93 особи, в Горковську область Росії – 2 тис. 376 осіб, а також Молотовську – 10 тис., Свердловську – 3 тис. 591 осіб, Іванківську – 548, Костромську область – 6 тис. 338 осіб. Значну частину кримських татар «передали для трудового використання» на шахтах, заводах та будовах. Більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці, багато людей хворіли (від 10 % до 40 %). Станом на 1948 р. у промисловості та сільському господарстві працювало 74 тис. 97 спецпоселенців із кримськотатарського народу.

Етноцид проти народів Криму

Насильницьке переміщення кримськотатарського народу зі споконвічної Батьківщини до Середньої Азії та інших регіонів СРСР супроводжувалося його тотальним пограбуванням. Фактично майно переселенців було конфісковане. Відповідно до постанови ДКО від 11 травня 1944 р. кожній родині дозволили взяти із собою лише «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг». У результаті депортації у кримських татар вилучили: понад 80 тис. будинків, понад 34 тис. присадибних будинків, близько 500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, насіння, саджанців, корму для домашніх тварин, будівельних матеріалів, десятки тисяч тон сільськогосподарської продукції. Було ліквідовано 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах. У селах закрили 360 хат-читалень, у міста і райцентрах – понад 9 тис. шкіл і 263 клуби. Були також закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському та в багатьох селах. На місце виселених кримських татар на півострів прибули переселенці з України, Воронезької, Брянської, Тамбовської, Ростовської областей РФ – загалом 17 тис. 40 сімей (62 тис. 104 особи).

Насильницька депортація позбавляла кримських татар їхнього споконвічного етносоціального та етнокультурного середовища проживання. Хоча офіційно депортований кримськотатарський народ звинувачували у співробітництві з німецькими окупантами, дії комуністичної влади щодо виселення цього народу з півострова були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма міжнародно-правовими нормами не може і не повинен бути покараним за злочини, вчинені окремими чи навіть багатьма його представниками. Репресивна політика радянської держави визначила соціальний та демографічний регрес кримськотатарського народу у повоєнний період, поставила його на межу вимирання як національної спільноти. За усіма критеріями депортацію кримських татар у травні 1944 р. можна назвати геноцидом. Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р. визначала ним «дії, здійснені з метою знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку».

Відповідно до постанови ДКО СРСР від 2 червня 1944 р. одночасно з кримськими татарами з Криму виселяли «німецьких посібників з числа греків, вірмен та болгар». З пропозиціями щодо проведення цієї спецоперації звернувся 29 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія. Вірменам та болгарам інкримінувалося активне співробітництво з окупантами, грекам – дрібні торгівельні гешефти з німцями. Операція з виселення охопила обидва контингенти і була здійснена упродовж двох днів – 27-28 червня 1944 р. Органи НКВС примусово перемістили з Криму на спецпоселення в Гур’євську, Молотовську, Свердловську, Кемеровську області та в Башкирську АРСР сім’ї греків, вірмен та болгар в кількості 37 тис. 455 осіб (з них: греків – 16 тис., вірмен – 9 тис. 821, болгар – 12 тис. 628). Всього у травні-червні 1944 р. з Криму було виселено 225 тис. осіб.

Політика етноциду щодо депортованих етносів Криму не обмежувалася лише їх виселенням за межі етнічної території. Відбулася низка антиправових заходів, спрямованих на знищення історичної пам’яті, мови, культури і самосвідомості депортованих народів. Відразу після виселення «антирадянських елементів» з півострову розпочалася ліквідація всього, що нагадувало про етноси, які колись населяли Крим. Майже цілковито була змінена топоніміка півострова. Згідно з указом Президії Верховної Ради РРФСР від 14 грудня 1944 р.  були перейменовані райони та районні центри, назви яких були пов’язані з виселеними спецпереселенцями. Зокрема, Ак-Мечетський район був перейменований у Чорноморський, а село Ак-Мечеть – у село Чорноморське, Ак-Щейхський район – в Роздольненський. Усього перейменували 11 районів та районних центрів Криму. За підрахунками дослідників, упродовж наступних років було перейменовано 1 062 села в 26 районах Кримської області .

Постановою Президії Верховної Ради РРФСР від 30 червня 1945 р. було подано прохання до Президії Верховної Ради СРСР щодо перетворення Кримської АРСР у Кримську область. Того ж дня своїм указом Президія ВР СРСР постановила затвердити відповідне подання. Згідно зі ст. 18 Конституції СРСР 1936 р. територія радянських республік не могла бути змінена без їхньої згоди. Однак всупереч цієї норми Кримська АРСР була перетворена в область у складі РРФСР. Ніхто не запитав згоди на це ні в населення, що мешкало на території півострова, ні навіть в органів радянської влади Кримської АРСР. 25 червня 1946 р. на засіданні Верховної Ради РРФСР був підписаний закон, яким було затверджено ліквідацію Кримської АРСР. Таким чином, скасування останньої було взаємопов’язане із переселенням кримських татар, болгар, греків, вірмен та німців з території Криму.

Осіб, депортованих із Криму, зарахували до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 р. встановлював жорстоке покарання за втечу зі спецпоселення – 20 років каторжних робіт.

Внаслідок поганих кліматичних та санітарно-побутових умов, непосильної праці та хвороб у нових місцях проживання кількість кримських татар різко зменшилася. Станом на 1 січня 1953 р. у Радянському Союзі проживало 165 тис. спецпоселенців кримськотатарської національності, з них 46 тис. 461 чоловіків, 64 тис. 53 жінки, 50 тис. 220 дітей. Окрім цього, режим спецпоселень сприяв руйнуванню етнічної єдності, мовної спільності кримськотатарського народу, знецінивши такі норми як право на життя, честь і гідність людини.

Режим спецпоселення для репресованих народів Криму був скасований лише указами Президії ВР СРСР від 27 березня 1956 р. (для кримських греків, болгар, вірмен) та від 28 квітня 1956 р. (для кримських татар). Законодавчі акти вищого органу державної влади СРСР хоча й передбачали звільнення з-під адміністративного нагляду спецпоселенців з Криму, однак повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися в місця колишнього проживання. Ця заборона формально діяла до 1974 р., а фактично до 1989 року.

ЛІТЕРАТУРНИЙ КВИТОК ДО ЄВРОПИ: ВІРТУАЛЬНА КНИЖКОВА ВИСТАВКА (ДО ДНЯ ЄВРОПИ ТА ДНЯ ЄВРОПИ В УКРАЇНІ)

«Світ схожий на книгу,

І той, хто знає тільки свою країну,

пройшов у ній тільки першу сторінку.»

(Ф.Монброн)

9 травня у країнах Європейського Союзу відзначають день Європи.

В Україні це свято припадає на третю суботу травня. Його відзначають починаючи з 2003 року.

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях свободи, демократії, поваги до прав людини, верховенства права, та враховує інтереси всіх учасників. Відправною точкою на шляху до започаткування святкування дня Європи вважається Декларація Шумана, оприлюднена 9 травня 1950 року. Саме цей документ заклав підґрунтя європейської інтеграції. Основна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національної належності і громадянства, має відчути себе вільним у «Європейському домі».

Україна – єдина держава, не член ЄС, у якій на державному рівні відзначається День Європи. Прагнення до європейського рівня життя, європейських цінностей і стандартів визначило європейський вибір нашої країни. Це свято в черговий раз нагадує нам, що Європа починається не за кордоном України, вона починається у серці кожного українця.

Європейські країни – багатогранні. Вони дали світу величезну кількість відомих діячів: музикантів, художників, скульпторів, співаків, письменників.

З нагоди святкування Дня Європи та Дня Європи в Україні відділ абонемента ПОУНБ імені І. П. Котляревського пропонує Вам переглянути віртуальну книжкову виставку «Літературний квиток до Європи» представлені художні твори письменників європейських країн-засновниць Європейського Союзу: Франції, Німеччини, Італі, країн Бенілюксу. У творах європейських митців охоплюють багато століть і літературних епох: від міфології давнього світу, до творів сучасної літератури.

Скористайтесь цим «квитком» і пориньте в багатогранний художній світ літератури європейських авторів в українському перекладі, бо це – справжні шедеври літератури.

УВАГА! ДЕЯКІ КНИГИ  МОЖНА ПРОЧИТАТИ ОНЛАЙН, ЗВЕРТАЙТЕ УВАГУ НА ГІПЕРПОСИЛАННЯ!

ЛІТЕРАТУРА ФРАНЦІЇ

84(4=ФРА)

Б 21

Бальзак Оноре де. Шагренева шкіра. Батько Горіо : романи. Гобсек : повість / О. де Бальзак. - Київ : Веселка, 1998. - 526 с.

«Шагренева шкіра», 1830—1831 — роман Оноре де Бальзака. Французьке слово chagrin означає водночас вид віслюка й біль. Тому назва двозначна, еківок — шагренева шкіра або шкіра болю. Роман ділиться на три рівні частини, кожна з них є складовим елементом одного великого твору і, одночасно, виступає як самостійна, закінчена історія. Жанрова своєрідність роману «Шагренева шкіра» складається з особливостей побудови цих трьох його частин і наскрізною ниткою психологізму.

Текст книги можна прочитати в електронній бібліотеці librebook.me (мова тексту російська).

84(4=ФРА)

В 35

Верн Жюль. Пятнадцатилетний капитан : роман / Ж. Верн. - Москва : АСТ, 2004. - 352 с. - (Мировая класс)

Роман французького письменника Жюля Верна (1828–1905) з серії «Незвичайні мандрівки», який присвячений синові Ж. Верна Мішелю. Вперше опублікований у 1878 році. У творі автор виступив проти рабства чорношкірих африканців колонізаторами та їхніми ж ворожими племенами. За жанром — пригодницький роман, але, як і всі романи Жуля Верна, дає інформацію з географії, ботаніки й морської справи.

821

Г 12

Гавальда Анна.Мені б хотілось, щоби хтось мене десь чекав : пер. з фр. / А. Гавальда. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2016. - 143 с.

«Мені б хотілось, щоб хтось мене десь чекав». До цієї збірки ввійшло 12 новел відомої французької письменниці Анни Гавальди, яку ще назвають "ніжним Уельбеком". Книга швидко здобула популярність і прихильність читачів не лише на батьківщині авторки, а й у світі - її перекладено вже більш ніж 30 мовами. Тексти Гавальди прості, але не примітивні, душевні, але не сентиментальні, щирі, але без надміру інтимних подробиць. Це історії з життя і про життя, зовнішня простота якого приховує безліч потаємних бажань, страхів, мрій та образ, а голвне - любові у різноманітніших її виявах. Вони надихають на роздуми, допомагають змінити звичний кут зору і побачити довкола себе те, чого раніше не помічав. Побачити і зрозуміти.

84(4=ФРА)

      Г 99

Гюго Віктор. Собор Паризької Богоматері : роман / В. Гюго ; пер. з фр. - Харків : Фоліо, 2007. - 512 с. - (Б-ка світової літератури).

«Собо́р Пари́зької Богома́тері» — перший роман Віктора Гюго і перший історичний роман французькою мовою. Опублікований 1831 року. Оригінальна назва роману є відсиланням до Собору Паризької Богоматері в Парижі, в якому розгортаються події, та на Есмеральду, яка є головною героїнею роману.

84(4=ФРА)

З -81

Золя Еміль. Жерміналь [Текст] : роман / Е. Золя ; пер. з фр. - Харків : Фоліо, 2008. - 512 с. : іл. - (Б-ка світової літератури).

«Жерміналь» — тринадцятий роман французького письменника Еміля Золя, що входить до двадцятитомного циклу «Ругон-Маккари». Вперше опублікований в 1885 році. Механік Етьєн Лантье, вигнаний із залізниці за ляпас начальнику, в пошуку роботи прибуває в шахтарське містечко Монсу. Він показує себе як умілий працівник і швидко завойовує пошану оточуючих. Тим часом він закохується в Катрін, дочка Мае, літнього шахтаря, який допоміг Етьєну влаштуватися в шахту.

84(4=ФРА)

К 18

Камю Альбер. Чума : романи, повість / А. Камю ; пер. з фр. - Харків : Фоліо, 2006. - 462 с.

«Чума» — філософський роман-притча Альбера Камю, що було видано в 1947 році. У романі висвітлено боротьбу людської спільноти проти конкретного ворога. Але цим зміст його не вичерпується. Як зазначив Альбер Камю, він «поширив значення цього образу на буття в цілому». Сюжет роману грунтується на подіях чумного року в Орані (Алжир). Жителі міста зіткнулися з жахливою епідемією. Розповідає про це доктор Ріє. Він виконує свій обов’язок лікаря, допомагає хворим, ризикує власним життям.

Текст роману можна прочитати в електронній бібліотеці "УкрЛіб: бібліотека української літератури"

84(4=ФРА)

М 78

Мопассан Гі де.Любий друг : роман, новели : пер. з фр. / Г. Мопасан. - Хрків : Фоліо, 2004. - 352 с. - (Б-ка світової літератури).

«Любий друг» — роман французького письменника Гі де Мопассана 1885 року. Розповідає про авантюриста, який мріє зробити блискучу кар'єру. У нього немає якихось талантів, хіба що своєю зовнішністю він може підкорити серце будь-якої дами, а совість прощає йому будь-яку підлість.

И(Фр)

С 315

Сент-Екзюпери Антуан де. Планета людей : романы : пер. с фр. / А. Сент-Екзюпери. – Київ : Молодь, 1986. - 175 с.

Вітер, пісок і зірки - спогад французького письменника-аристократа-авіатора Антуана де Сент-Екзюпері та лауреата кількох літературних премій. Він стосується таких тем, як дружба, смерть, героїзм та солідарність серед колег, і ілюструє думки автора того, що робить життя вартим життя.

84(4=ФРА)

Ф 73

Флобер Гюстав. Пані Боварі : роман : пер. з фр. / Г. Флобер. - Х. : Фоліо, 2005. - 400 с. - (Рандеву).

«Пані Боварі» — роман про життя жінки лікаря, Емми Боварі, у якої був позашлюбний зв'язок, і яка намагалась жити поза межами свого статку аби уникнути заяложеності та нікчемності життя в провінції. Хоча основний сюжет твору досить простий, навіть архетиповий, проте справжня майстерність роману полягає в його деталях та прихованих стилях. Флобер був відомий як славнозвісний перфекціоніст щодо свого письма, та завжди стверджував, що його мета — це знайти правильне слово, або відповідне чи слушне слово.

ЛІТЕРАТУРА НІМЕЧЧИИ

84(4=НІМ)

Б 43

Белль Генріх. Більярд о пів на десяту [Текст] : роман : пер. з нім. / Г. Белль. - Харків : Фоліо, 2012. - 384 с. - (Б-ка нобелівських лауреатів).

Як і будь-який великий художник, Белль перебував у постійному творчому пошуку. Незагоєні рани війни, в 1940-1950-і рр., Постійно нагадували про себе. Трагічне минуле Німеччини настійно вимагало осмислення і оцінки, розрахунок з фашизмом не був закінчений, про що нагадували і недобиті нацисти, і новоявлені реваншисти. Освоюючи нові теми, Белль збагачував художні засоби вираження, випробував свіжі прийоми, що показав один з найбільш відомих його романів "Більярд о пів на десяту".

Текст роману можна прочитати в електронній бібліотеці "УкрЛіб: бібліотека української літератури"

84(4=НIМ)

Г 43

Гессе Герман. Гра в бісер : роман : пер. з нім. / Г. Гессе. - Харків : Фоліо, 2001. - 510 с.

«Гра в бісер» – філософський роман Германа Гессе, одного з найбільших німецьких письменників XX ст, сповнений роздумів про долю світу і цивілізації, культури. Як і багато інших великих мислителів першої половини XX ст.. відчува-ючи реальну кризу культури, розмірковуючи над можливими напрямками виходу з неї, Гессе в художній формі показав один з вірогідних шляхів розвитку культури, точніше, її елітарної інтелектуально-естетичної сфери.

Текст роману можна прочитати в електронній бібліотеці "УкрЛіб: бібліотека української літератури"

И(Нім)

М 23

Манн Генріх. Молоді літа короля Генріха IV : рома: пер. з нім. / Г. Манн. - Київ : Вища школа, 1982. - 576 с.

«Молоді літа..." — перша книга реалістичної історичної дилогії Генріха Манна, присвяченої королю Франції Генріху IV. В дилогії описано події доби Раннього Відродження у Франції: Варфоломіївську ніч, релігійні війни між католиками і протестантами, зародження концепції гуманізму, епідемії чуми, поразку Непереможної Армади, спротив намаганням Іспанії створити Всесвітню Імперію. В ній ви зустрінете багато відомих історичних персонажів, таких як філософ Монтень, Нострадамус, Катерина Медічі, королева Марго. Остання є також головним персонажем популярного однойменного роману Дюма, в якому описано ті ж історичні події, але з іншої точки зору. Ці твори настільки різні, що, якби змінити імена головних героїв, читач ні за що не здогадався б, що йдеться про одні й ті ж події. Роман Дюма написано в романтично-пригодницькому стилі, а в дилогії Манна увага зосереджена на суспільно-політичних процесах. Втім, це не робить дилогію Манна сухою чи непопулярною, вона надзвичано емоційно насичена і переповнена битвами і придворними інтригами, які міцно утримують увагу читача аж до останньої сторінки.

84(4=НІМ)

Р 37

Ремарк Еріх Марія. Життя у позику ; Мансарда мрій; Іскра життя : романи : пер. з нім. / Е. М. Ремарк. - Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2017. - 736 с.

«Життя у позику», дослівний переклад назви: «Позичене життя», альтернативна назва «Небеса не знають улюбленців» — роман німецького письменника Ремарка. Під назвою «Життя в позику» твір було вперше опубліковано 1959 року в гамбургському журналі «Kristall». Головний герой, автомобільний гонщик Клерфе, приїжджає у швейцарський санаторій «Бела Віста» провідати свого друга-гонщика Гольмана. Там він зустрічає молоду жінку, бельгійку Ліліан, хвору на туберкульоз у термінальній стадії, без можливості одужання. Ліліан не бажає просто чекати на смерть, вона хоче прожити останні місяці свого життя повноцінно, радіючи кожному моменту.

Роман «Іскра життя» присвячений його сестрі Ельфріді (рід. 25 березня 1903), яку нацисти обезголовили в 1943 році. Молодша з двох сестер письменника, Ельфріда, по чоловікові Шольц, що залишилася в Німеччині, була заарештована в 1943 році за антивоєнні і антигітлерівські висловлювання. На суді вона була визнана винною і 16 грудня 1943 року страчена (Ерне Ремарк, старшій сестрі страченої був висланий рахунок на оплату утримання Ельфріди в тюрмі, судочинство і саму страту, на суму 495 марок і 80 пфенігів, яку потрібно було перевести на відповідний рахунок протягом тижня). Існують свідоцтва, що суддя їй оголосив: «Ваш брат, на жаль, сховався від нас, але вам не піти». Про загибель Ельфріди, Ремарк дізнався лише після війни. Чверть століття потому ім'ям сестри Ремарка назвали вулицю в її рідному місті Оснабрюці.

Текст роману можна прочитати в електронній бібліотеці "УкрЛіб: бібліотека української літератури"

ЛІТЕРАТУРА ІТАЛІЇ

84(4=ІТА)

Б 78

Боккаччо Джованні.Декамерон / Д. Боккаччо ; пер. з іт. - Харків : Фоліо, 2007. - 672 с. - (Б-ка світової літератури).

Декамеро́н (італ. Il Decamerone, від грец. δέκα «десять», ἡμέρα «день» — «Десятидення») — збірка зі ста новел італійського письменника Джованні Боккаччо. За сюжетом десятеро молодих флорентійців (семеро жінок, троє чоловіків) залишають охоплене чумою місто, оселяються на заміській віллі і протягом десяти днів розповідають цікаві і повчальні історії (всього їх сто), які широко відтворюють розмаїте повсякденне життя. «Декамерон» у перекладі з грецької — «десятиденник». Композиція книги мозаїчна — кожна оповідка має завершений сюжет, а всі разом створюють своєрідну енциклопедію людських стосунків. Сюжети новел мандрівні, письменник творчо обробив міські анекдоти, античні сюжети і навіть арабські казки.

84(4=ІТА)

Д 19

Данте Аліг'єрі. Божественна комедія : поема : пер. з іт. / А. Данте. - Харків : Фоліо, 2001. - 608 с. - (Б-ка світової літератури).

«Боже́ственна коме́дія» (італ. la Divina Commedia) — філософсько-фантастична поема Данте Аліг'єрі, його основний твір, вважається шедевром світової літератури, написаний тосканським діалектом. У трьох частинах («Пекло», «Чистилище», «Рай») Данте описує свою мандрівку до Бога, слідуючи спочатку за Вергілієм до місця, від якого його супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір, який є цілою енциклопедією знань середньовіччя, стоїть на вершині італійської поезії. Подорож поета трьома світами, що описана в «Комедії» — це символічний шлях людства в його прагненні до істини.

И(Італ)

Д 42

Джованьйолі Рафаелло. Спартак : роман / Р. Джованьйолі ; пер. з італ. - Київ: Молодь, 1974. - 422 с.

«Спартак» (італ. Spartaco) — історичний роман італійського письменника Рафаелло Джованьйолі, написаний у 1874 році. Дія роману відбувається в I столітті до н. е., в Римській Імперії. Автор описує реальні події, відомі як Повстання Спартака. Роман відкриває цикл історичних романів з історії Риму, проте, за виключенням «Спартака» вони не мають великої художньої цінності. У центрі оповіді роману - раб-гладіатор Спартак, реальний історичний персонаж, що очолив повстання рабів у Стародавньому Римі в 74-72 рр. до н. е. Крім історичних фактів у книзі присутні додані Джованьйолі романтичні лінії.

84(4=ІТА)

М 79

Моравіа Альберто. Чочара : роман : пер. з іт. / А. Моравіа. - Харків : Фоліо, 2012. - 286 с. - (Б-ка світової літератури).

«Чочара» - це роман Альберто Моравія 1957 року на італійській мові. У ній розповідається історія жінки, яка намагається захистити свою підліткову доньку від жахів війни.  

84(4=ІТА)

Текст книги можна прочитати в бібліотеці RuLit (мова тексту російська)

84(4=ІТА)

Е -45

Еко Емберто. Ім'я рози : роман / У. Еко ; пер. з іт. - Харків : Фоліо, 2006. - 575 с. - (Б-ка світової літератури).

В основу роману «Ім'я рози» покладено історію розслідування низки злочинів, що сталися у листопаді 1327 р. в одному з італійських монастирів. Дія роману триває сім днів, упродовж яких у монастирі сталися шість загадкових вбивств. Завдання розслідувати злочини покладено на колишнього інквізитора, філософа й інтелектуала, францисканського монаха Вільгельма Бескервільського, якого супроводжує його юний учень Адсон. Від імені Адсона й ведеться розповідь. Сюжет роману цілком може сприйматися як детективний, але сам автор ставиться до «кримінальної забарвленості» свого твору з певною іронією.

Текст роману можна прочитати в електронній бібліотеці "УкрЛіб: бібліотека української літератури"

ЛІТЕРАТУРА КРАЇН БЕНЕЛЮКСУ

84(4=НIД)

Е 74

Еразм Роттердамський. Похвала Глупості, або Похвальне слово Дурості, виголошене Еразмом Роттердамським : домашні бесіди : пер. з латини / Еразм Роттердамський. - Київ : Основи, 1993. - 320 с.

«Похвала Глупоті» — один з найвідоміших творів Еразма Роттердамського, гуманіста доби Відродження, написаний ним 1509 року й виданий 1511 року. «Похвалу Глупоті» Еразм присвятив своєму найкращому другові Томасові Мору. В передмові автор пояснює свій намір — написати похвальне слово на честь Глупоти. Він розуміє, що його задум може декому видатись несерйозним, але перед ним стоїть поважне завдання — висміяти все потворне й кумедне в людському житті для того, щоб розумний читач виніс із цього користь для себе.

84(4=БЕЛ)

М 54

Метерлінк Моріс. Синій птах : п'єса-феєрія / М. Метерлінк. - Київ : Котигорошко, 1997. - 96 с.

«Синій птах» — п'єса Моріса Метерлінка, написана у 1908 році в одному з жанрів напрямку символізму. П'єса пронизана почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне — душевним здобуткам стає володарем світу рослин, тварин, речей та навіть стихій.

821

Н 85

Нотомб Амелі. Токійська наречена : роман : пер. з фр. / А. Нотомб. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. - 159 с.

«Токійська наречена» — автобіографічний роман бельгійської авторки Амелі Нотомб; шістнадцятий роман письменниці, вперше виданий 2007 року. Того ж року книжка здобула премію «Прі де Флор». Це любовна історія 21-річної белгійки Амелі і японця Рінрі, що розповідає про зіткнення японської та європейської культури.

84(4Фр)

С 37

Сіменон Жорж.Мегре в «Пікретсі» : роман / Ж. Сіменон. - Київ : Вид-во «Скарбниця», 1991.

Свій перший роман з «циклу Меґре» Сіменон (франомовний бельгійський письмнник) написав усього за шість днів, а інші п'ять — за місяць. Усього вийшло 75 романів та 28 оповідань, де діє знаменитий комісар кримінальної поліції. Його образ настільки був до вподоби читачам, що ще за життя письменника у місті Делфзейл, де він придумав свого героя, спорудили бронзовий пам'ятник комісару Меґре.

Всі ці книги ви зможете взяти з фонду відділу абонемента після карантину,  прочитати їх і поринути в світ європейської літератури.