КРУТИ - "БІЙ ЗА МАЙБУТНЄ" (Інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті до Дня пам'яті Героїв Крут)

 

  

29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як успішно боротися проти численного ворога.

Тоді, 105 років тому, українські вояки й добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ. У той час в Бересті тривали переговори між Українською Народною Республікою та країнами Четверного союзу щодо мирного договору. 9 лютого 1918 року його підписали. Цей документ визнав незалежність Української Народної Республіки і став підставою для надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії.

 

Ключові тези

Бій під Крутами був оборонною операцією, яка зупинила на кілька днів наступ переважних сил ворога. Ця битва символізує патріотизм, стійкість і самопожертву української молоді в боротьбі за державність.

Міжнародне визнання української незалежності – це те, чим завдячуємо героям Крут. Затримавши російського ворога на чотири дні біля залізничної станції Крути, київські юнаки дали змогу владі УНР розгромити повстання російської п’ятої колони під назвою «повстання на заводі Арсенал» у Києві, а головне – укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу й досягнути визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин.

Проголошення 22 січня 1918 року незалежності Української Народної Республіки й перше у ХХ столітті її офіційне визнання утвердило на політичній карті світу нашу державу. Хоч вона проіснувала три роки, але був час безперервної боротьби за її збереження. І тоді – понад 100 років тому, й тепер –  ворог той самий. Нинішні захисники України завершують справу крутянців.

Бій під Крутами – бій за майбутнє України. Завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ відповідно до Брестського договору 1 березня 1918 року українці звільнили від більшовиків Київ, а у квітні – майже всю Україну. В першій у XX столітті війні з російським агресором – радянською Росією – перемогла Українська Народна Республіка.

У Крутах вирішувалася доля молодої української держави. Кілька сотень відважних юнаків та чоловіків зробили свій вибір – виступили проти російської військової агресії, стали на захист України. Вони були різного походження: діти селян, робітників, священників; військові, студенти, гімназисти. Хтось мав бойовий вишкіл, а хтось уперше взяв до рук зброю. Але всі вони розуміли головне – Україна потребує їхнього чину.

Крути – символ боротьби за незалежність України у ХХ і ХХІ століттях. Подвиг крутянців, як і всіх Героїв визвольних змагань, став прикладом для захисників України в сучасній російсько-українській війні. Прикметно, що сміливість і жертовність крутянців порівнюють зі сміливістю та витривалістю оборонців Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут у публіцистиці часто називають «першими кіборгами».

На початку березня 2022 року неподалік місця подвигу Героїв Крут знову відбулися бої захисників України з російськими окупантами, які наступали на Київ. Через 104 роки під Крутами наші війська зупинили наступ ворога, завдали йому болючих втрат, захистили місто Ніжин на Чернігівщині.

Після оборони Бахмача й бою під Крутами російські окупанти почали боятися українських оборонців. Так само під час повномасштабного вторгнення у 2022 році після оборони Києва, Чернігова, Сум, Харкова й Маріуполя російський агресор став  боятися захисників України.

Крути – місце катувань і розстрілу 27 полонених студентської чоти, які, заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, що на той час уже була зайнята більшовиками. За понад сто років у росіян не змінилися способи ведення війни. В сучасному збройному протистоянні армія РФ так само несе на окуповані території мародерство, масові вбивства, катування, ґвалтування, викрадення представників місцевого самоврядування, священників, журналістів, активістів. Рашизм – це геноцид.

Багато молодих патріотів – активних учасників відзначення дня пам’яті Героїв Крут зараз зі зброєю в руках крок за кроком наближають нашу перемогу над нащадками російсько-більшовицького агресора – рашистами. Тоді захисники української незалежності не змогли вистояти в боротьбі з переважними силами агресора. Сьогодні ми маємо завершити їхню справу. У нас є професійна, патріотична та вмотивована армія, міжнародна підтримка. І ми знаємо, що поразка у війні з Росією означає для українців репресії, Голодомор, депортації та знищення нашої ідентичності. 

Сьогодні на захист України стали тисячі українців, які ще вчора були мирними людьми: вчителі, студенти, менеджери, бізнесмени, історики, співаки. Щира вдячність усім, хто нині виборює нашу перемогу, право жити у вільній країні на своїй землі. 

Попри те, що за 100 років не змінився ні ворог, ні його методи війни, ми маємо реальний шанс завершити цю боротьбу. Бо наше суспільство зробило свій вибір на користь вільного демократичного розвитку власної держави. Й готове цей вибір захищати, кожен на своєму фронті – воєнному, волонтерському, історичному.

 

Історична довідка

Ключовими подіями першого року Української революції 1917–1921 років стало постання Української Центральної Ради та створення нею Української Народної Республіки.

Більшовики, прийшовши до влади в Росії після жовтневого перевороту 1917 року, прагнули встановити контроль над Україною і розглядали Центральну Раду як серйозного суперника. У грудні 1917-го розпочали збройний наступ на Україну. В середині січня вони захопили майже все Лівобережжя та просувалися на Київ. У таких умовах війни Центральна Рада проголосила 22 січня 1918 року незалежність Української Народної Республіки.

Після захоплення Полтави вздовж залізниці на захід наступала так звана 1-ша Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-га. Там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.

Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. 25–27 січня вони разом з іншими військовими підрозділами та добровольцями героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак без артилерії під загрозою оточення оборонці вимушено відступили до станції Крути й стали укріплюватися.

28 січня в Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися під командуванням Муравйова й почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: «Товариші, я знаю, що багато хто з вас втомився, проте небагато вам працювати. Наше завдання – взяти Київ і тоді ви зможете повернутися додому. Багато вам довелося страждати, але вони кров’ю відповідатимуть за ваші страждання. Ми їм покажемо, дайте тільки добратися до Києва. Якщо буде потрібно, нічого не пошкодую: каменя на камені не залишу в Києві. Мешканців не жаліти, вони нас не жаліли, терпіли хазяйнування гайдамаків. Ми їх усіх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо, нема чого боятися кровопускання. Хто не з нами – той проти нас. Ви, доблесні товариші, ви мені допоможете взяти Київ, а там ви будете нагороджені…».

Неймовірно, але через 104 роки, коли російські війська наближалися до Києва під час повномасштабного вторгнення, російський блогер-пропагандист, журналіст газети «Комсомольская правда» Мардан заявив: «Війна оголошена. Щось мені підказує, що тепер на Київ очікує справжнє пекло. Його братимуть максимально швидко й жорстко. Відключити електрику, водопостачання, знищити зв’язок. І вбомбити ЗСУ в кам’яний вік, навіть якщо вони будуть окопуватися десь у житловому масиві на Троєщині. З територіальною обороною армія поводитиметься так само, як у Грозному в 1995 році». 

Проте повернімося до подій 1918 року. 29 січня на станції Крути більшовицький наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців. Тож участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців (разом понад 500 воїнів і 20 старшин). На озброєнні вони мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі, гвинтівки. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина.

29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воїнів, юнаків і студентів, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко, уродженець села Дащенки з Чернігівщини. З єдиної гармати по ворогу стріляв його побратим, сотник Семен Лощенко, родом із села Іванівки на Луганщині. Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців – заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, яка вже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили.

Під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 українських оборонців. Сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського університету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Російські втрати тільки вбитими були щонайменше 300 загарбників.

Після визволення від російсько-більшовицьких окупантів, у березні 1918 року, тіла загиблих були перепоховані в Києві.

  Історики та києвознавці сходяться на тому, що 25 загиблих під Крутами поховали в братській могилі на Новому Братському кладовищі на Звіринці, а Володимира Шульгина та Володимира Наумовича – в одній труні в сімейному гробівці Наумовичів на Аскольдовій могилі. Потім родина перенесла труну на Лук’янівське кладовище. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ був зупинений на кілька днів, доки тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, щоб українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. Це сталося й завдяки учасникам бою під Крутами. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору, за яким Четверний союз визнав УНР, а також надав грошову позику і збройну допомогу в боротьбі із зовнішнім агресором в обмін на 60 мільйонів пудів хліба та іншої продукції від УНР.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Муравйова підійшли до Києва. Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через три дні муравйовці увірвалися в місто. 11 лютого 1918 року більшовики проголоcили в Києві Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат.

Але вже 1 березня 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ – відповідно до Брестського договору – українці визволили від більшовиків Київ, а у квітні – майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

 

Міфи про бій під Крутами

 

Міф	Як було насправді
«Більшовицьким ордам» протистояли 300 студентів і майже всі або загинули в бою, або потрапили в полон і були закатовані.	З українського боку участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців – разом понад 500 вояків і 20 старшин. На озброєнні мали гвинтівки, 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайну 76-міліметрову артилерійську гармату, встановлену на залізничній платформі. Головною силою на полі бою були вихованці військових шкіл під командою досвідчених старшин. Втрати загиблими українців під Крутами становили, за різними оцінками, 70–100 оборонців, у тому числі 27 вояків Студентської чоти (тепер – взвод), які потрапили в полон і були вбиті. Тож у бою під Крутами загинули не 300 бійців, і тим більше не всі українські учасники зіткнення. Більшовиків загинуло щонайменше 300.
Крутянці – єдині оборонці Києва.	Наприкінці січня 1918 року в Києві й на найближчих підступах до столиці перебували Республіканський полк під командуванням Петра Болбочана, Синьожупанна та Сірожупанна дивізії, Січові стрільці. 30 січня до Києва добрався полк імені Костя Гордієнка під командуванням полковника (пізніше – генерала) Всеволода Петріва. Спільною проблемою для них стала нескоординованість командування. Згадані частини не вислали в напрямку Крут, оскільки в Києві тривав заколот пробільшовицьки налаштованих робітників заводу «Арсенал» – переважно росіян за походженням. Поки крутянці – і не тільки вони – стримували зовнішнього ворога на підступах до столиці, решта військ боролася з ворогом на власних, не менш важливих позиціях.
Відступ крутянців – прояв безнадійного героїзму.	Відступ крутянців не був безнадійним і безрезультатним: відходячи, вони зруйнували та пошкодили частину залізничного полотна. Так затримали наступ більшовиків, яким довелося витратити час на ремонт колії. Отже, бронепотяги більшовиків – на той час головна зброя – перетворювалися на тягар.
Традиційна версія переважно не враховує контексту, в якому діяли крутянці.	Під час Крутянського бою в самому Києві тривали запеклі  сутички. Диверсією на залізничній колії крутянці затримали більшовицькі війська на кілька днів – до Києва більшовики змогли підійти 4 лютого 1918 року. За цей час із Києва були евакуйовані центральні органи влади, документи, цінності, відбувся організований відступ військ – тобто було зроблено все можливе, щоб швидко повернути втрачені позиції. Сам відступ не був надто глибоким – штаб військ УНР розташувався в селі Гнатівці під Києвом. Найголовніше – ця затримка дала можливість завершити переговори з кайзерівською Німеччиною про підписання мирного договору, що означало міжнародне визнання Української держави й автоматично вказувало, що більшовики є окупантами території суверенної держави.

 

 

Корисні посилання

 

Тематичні матеріали Українського інституту національної пам'яті

1.     Методичні рекомендації до 100-річчя Української революції 1917–1921 років: https://bit.ly/3QPwKLo

2.     Перші кіборги. До річниці бою під Крутами. Інформаційні матеріали: https://bit.ly/3Hd1fGX

3.     Настільна гра «Українська революція 1917–1921»: https://bit.ly/2Vmy6Tx

4.     Інфографіка «Крути – бій за майбутнє»: https://bit.ly/3HfYbuz

5.     Схема бою під Крутами, що подавалася в праці Аверкія Гончаренка: https://bit.ly/3iTgyw7

6.     Про Крути з першоджерел

https://old.uinp.gov.ua/news/pro-kruti-z-pershodzherel-0

7.     Соціальна реклама до Дня пам'яті Героїв Крут

https://mega.nz/folder/spARxCjJ#oCcwlYhXcrqvRCnCPYD5EQ

 

 

Корисні Інтернет-посилання:

●       В’ятрович Володимир. «Крути – бій за майбутнє»:

          http://blogs.pravda.com.ua/authors/viatrovych/56ab02d9b630d/

●       «Завдяки Крутам УНР визнали державою»: інтерв’ю з професором Володимиром Сергійчуком:

           http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/01/29/110360/

●       Михайло Ковальчук. «Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки»: http://www.istpravda.com.ua/research/2014/01/29/141189/

●       Ярослав Тинченко. «Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою»: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/01/28/19369/

●       Андрій Любарець. «Бій під Крутами у історичній пам’яті»:
http://www.istpravda.com.ua/research/2012/01/29/70470/

●       Аверкій Гончаренко. Бій під Крутами (спогади учасника): http://kruty.org.ua/spogady/64-q-q-

●       Михайло Михайлик. День 29 січня 1918 року (спогади учасника):
http://kruty.org.ua/spogady/62-q-29-1918q-

●       Борис Монкевич. Бій під Крутами (спогади учасника):
http://kruty.org.ua/spogady/60-2008-10-04-20-48-42

●       Ігор Лоський. Крути (спогади учасника):
http://kruty.org.ua/spogady/59--qq

●       Файзулін Ярослав. «Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу» : http://tyzhden.ua/History/40792

●       Інтерв’ю з Ярославом Файзуліним. «Що спільного між героями Крут та «кіборгами» Донецького аеропорту?»: https://bit.ly/3XqPqDK

29.01.23

У ВІДДІЛІ АБОНЕМЕНТА ВШАНУВАЛИ ПАМЯТЬ ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ

 

27 січня у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту.

З нагоди вшанування пам'яті жертв Голокосту працівники відділу абонемента провели Вечір-пам'ять «Скорботна свічка пам’яті святої».

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Голокост, призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року, резолюція A/RES/60/7.

Міжнародне співтовариство "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", - йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

Ця дата обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма.

Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйона на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення.

Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними.

Про ці трагічні події під час заходу розповіла присутнім провідний бібліотекар відділу Галина Калініченко.

Вона зазначила історичні факти, які увійшли в історію, як трагедія ХХ століття та передала всю глибину трагізму приречених на смерть людей. Аудіосупровідом стали вірші та відеоматеріали з теми.

 

Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні,

Тож пам’ятаємо ці сторінки історії.

Нехай навічно збережеться пам’ять про страждання і катування мільйонів вбитих дітей, жінок, людей похилого віку. Нехай пам’ять про жертви Голокосту буде священною для нинішніх та прийдешніх поколінь.

 29.01.23

 

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ 2-ГО ВИПУСКУ ПРОЄКТУ "БІБЛІОТЕЧНИЙ СОМЕЛЬЕ"

 

   Продовжуємо знайомити наших читачів з найпопулярнішими виданнями, які є у фонді відділу абонемента Полтавської  обласної універсальної наукової  бібліотеки імені І. П. Котляревського.

     У 2-му випуску циклу «Бібліотечний сомельє» Ірина Науменко, завідувачка відділу абонемента ознайомить вас із виданнями з психології взаємовідносин батьків і дітей та психології особистості, адже ця тема вічна, завжди актуальна і цікава.

    Сподіваємось, ці видання допоможуть батькам порозумітися з дітьми та по-новому поглянути на їх виховання, а також посприяють розвитку особистості.

https://youtu.be/D-uS7zV7j9M

КНИЖКОВА ВИСТАВКА - РЕКВІЄМ "ГОЛОКОСТ: ТРАГЕДІЯ, ІСТОРІЯ І ПАМЯТЬ" (До Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту)

За пломінь цей не може буть покути,

За погар цей нема ще міри мсти.

Будь проклят той, хто звабиться забути!

Будь проклят той, хто скаже нам – « прости»!

                                       М. Бажан

     

     

      27 січня весь світ вшановує пам`ять загиблих в роки Голокосту – жахливої трагедії, жертвами якої стали близько шести мільйонів євреїв. В Україні було розстріляно понад півтора мільйона людей, але й до сьогодні дослідники не мають точних даних щодо справжньої кількості знищених нацистами євреїв та ромів.

    Генеральна Асамблея ООН 1 листопада 2005 року прийняла Резолюцію № 60/7 «Пам`ять про Голокост». Саме цей документ оголосив День пам`яті жертв Голокосту 27 січня.

   В Україні та за її межами символом нелюдських страждань, траурним місцем, де відбулися масові розстріли жертв (переважно єврейської національності) вважається Бабин Яр.

   З нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту у відділі абонемента розгорнуто книжкову виставку – реквієм  «Голокост: трагедія, історія і пам'ять».

     

       Пропонуємо всім бажаючим ознайомитися з виданнями, які представлені на виставці, та вшанувати світлу пам'ять мільйонів безневинно убитих людей різних національностей, більшість з яких були євреї. Адже сьогодні ми, нове покоління,  повинні берегти пам'ять про  Голокост, формувати наш світогляд в умовах толерантності і належного ставлення до загальнолюдських цінностей, щоб більше ніколи у світі не повторилася ця жахлива трагедія в світовій історії.

341
Г 24
Гауптман М. Забуті могили / М. Гауптман. - Київ : Фенікс, 2017. - 176 с. : іл. - (Бібліотека спогадів про Голокост).

 

    Ця книга – свідчення Мікаеля Гауптмана про трагедію єврейських громад галицьких поселень Східниця та Урич. Автор оповідає про початковий етап Голокосту, який охопив ці терени влітку 1941 р. Понад 350 євреїв стали жертвами масових убивств, учинених нацистськими злочинцями та місцевими погромниками у Східниці та Уричі.      Гауптман, який був безпосереднім свідком цих подій, не просто в деталях описує пережиті жахіття перших двох тижнів нацистської окупації, а й намагається пояснити свої дії в тих чи інших обставинах, зрозуміти, які мотиви рухали його переслідувачами.

      Особливе місце у спогадах відведено особі Пітера Ніколааса Ментена – нідерландського мультимільйонера, відомого колекціонера творів мистецтва і одночасно організатора масового вбивства в Уричі, під час якого загинула майже вся сім'я Гауптмана. Впродовж понад трьох десятиліть після закінчення війни Ментену вдавалось уникати відповідальності, аж поки його справа все ж не була розглянута в суді, а Гауптман як свідок обвинувачення отримав змогу озвучити те, що бачив на власні очі влітку 1941 р.

94(477)
Г 34

Геноцид ромів України в період Другої світової війни: вивчення, викладання, комеморація  : матеріали науково-практичної конференції, м. Київ, 4 жовт. 2016 р. / Український центр вивчення історії Голокосту. - Київ : б. в., 2016. - 230 с. 

     Видання містить матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Геноцид ромів України в період Другої світової війни: вивчення, викладання, комеморація», яку було проведено у Києві 4 жовтня 2016 р. спільними зусиллями Українського центру вивчення історії Голокосту, Українського інституту національної пам’яті, Національного музею історії України у Другій світовій війні, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. C. Грушевського НАН України за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та німецького фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє» (EVZ). 

      Конференція стала можливою у результаті співпраці урядових органів, державних академічних установ, громадських інституцій та міжнародних організацій у справі гідного вшанування пам’яті ромських жертв Бабиного Яру та багатьох інших ромських громад, які загинули під час війни та окупації. Видання розраховано на всіх, кого цікавить доля етнічних груп на теренах України в роки Другої світової війни, проблеми колективної пам’яті, історії геноциду.

821

З-41
Збєшховський Ц. Голокост F : роман, оповідання : пер. з пол. / Ц. Збєшховський. - Київ : Вид-во Жупанського, 2018. - 408 с. - (Amalgama).

 Роман «Голокост F» – рідкісний зразок сучасної безкомпромісної наукової фантастики: тут візія майбутнього настільки ж важлива, як і долі персонажів, а філософські концепції не менш захопливі, ніж сюжет. 

     Масштабність Ніла Стівенсона, ядуча іронія Пітера Воттса, трохи божевільний погляд на реальність, притаманний Філіпу К. Діку, – і все це помножено на традиції кращих взірців польської фантастики. Крім роману, до книжки увійшла низка оповідань та повістей, самостійних за сюжетом, але пов'язаних з «Голокостом F» спільним світом.

 

94(477)                                                                  

 К 77

Крамер К.    Війна Клари : правдива історія дівчини про дивовижний порятунок від нацистів : пер. з англ. / К. Крамер. - Київ : Український центр вивчення історії Голокосту, 2020. - 348 с. - (Б-ка спогадів про Голокост).

   Після того як нацисти захопили Жовкву, життя п’ятнадцятирічної єврейської дівчини Клари змінилося назавжди. Коли навколо почалися вбивства й депортації містян, родина Клари та ще дві сім’ї сховалися у саморобному бункері. Над ними жила родина Беків.

      Пан Бек, п’яниця, бабій і самопроголошений антисеміт, – нетиповий для героїчних учинків персонаж, однак він упродовж усієї війни ризикував своїм життям, щоб уберегти підопічних. Життя під його заступництвом не було передбачуваним. Іноді здавалося, що загроза від Бека є не меншою за загрозу зовні.

     Через шістдесят років Клара написала це надзвичайне свідчення. «Війна Клари» – це лірична, драматична та, попри найгірші обставини, справжня історія про надію та виживання.

84(4=РОС)6

К 89
Кузнєцов А. В. Бабин Яр  : роман-документ / А. В. Кузнєцов. - Київ : Самміт-книга, 2009. - 351 с.

    Автор книги Анатолій Васильович Кузнєцов народився і виріс в Києві, на Куренівці, неподалік від великого яру, назва якого свого часу була відома лише місцевим жителям: Бабин Яр. До війни це було місце дитячих ігор. Два з гаком роки воно було забороненою зоною, з дротом під високою напругою, з табором, і на щитах було написано, що всякому, хто наблизиться, відкривається вогонь. Потім відразу, в один день Бабин Яр став відомий всьому світу. Кожен день тут розстрілювали євреїв, росіян, українців ...

  Докладніше про цю книгу найкраще сказати словами самого автора: "Я пишу так, немов даю під присягою юридичне свідчення на найвищому чесному суді - і відповідаю за кожне своє слово. У цій книзі розказано тільки правда - так, як це було".

63.3(4УКР)622                                                
У 45

Український голокост. 1932-1933 : свідчення тих, хто вижив. Т. 4 / уклад. Ю. А. Мицик. - Київ: Києво-Могилянська академія, 2007. - 504 с.

   У книзі вміщено свідчення тих, хто пережив одну з найжахливі-ших трагедій в історії людства- голодомор-геноцид 1932-1933 pp., спрямований на вигублення українського народу.

   Спогади, які збиралися понад 10 років, дають змогу побачити дію страхітливого механізму знищення українського селянства, відновити замовчувані досі сторінки історії рідного краю.

84(7=СПО)
Х 42
Хігер К. Дівчинка у зеленому светрі: життя у мороці Голокосту : пер. з англ. / К. Хігер, Д. Пейснер. - Київ : КМ-Букс, 2016. - 255 с.

   "Дівчинка у зеленому светрі" - всесвітньо відомі мемуари Кристини Хігер, яка пережила Голокост і вціліла у Львові 1943-го року тільки завдяки тому, що її родина з невеликим гуртом інших євреїв змогла сховатися в каналізації. Чотирнадцять місяців під землею їм допомагав, ризикуючи власним життям, поляк-католик Леопольд Соха, колишній злодій, що таким чином немов спокутував свої минулі гріхи. Не позбавлена упередженості й багатьох неточностей, адже на момент окупації маленькій Кристині було заледве сім років, це книжка про жагу до життя, дружбу й порятунок.

 

94(470)

Ч-75

Чорна книга: про злочинне повсюдне знищення євреїв німецько-фашистськими загарбниками в тимчасово окупованих районах Радянського Союзу та таборах знищення в Польщі під час війни 1941-1945 років : пер. з рос. / ред. В. С. Гроссман. - Київ : Дух і Літера, 2020. - 520 с.

   Вперше пропонується український переклад «Чорної книги» – збірки свідчень і документів про Голокост, зібраних Єврейським антифашистським комітетом у роки Другої світової війни. Оригінальний текст книги було набрано 1947 року, однак розгортання антисемітської кампанії в СРСР завадило її публікації. 1980 року збірку вперше видано в Єрусалимі на основі підготовчих матеріалів, виявлених в особистому архіві Іллі Еренбурга його дочкою Іриною. Для істориків, студентів, учителів і всіх, хто цікавиться історією Східної Європи.

          Запрошуємо всіх, хто цікавиться історичним минулим, до перегляду виставки!

23.01.2023