НАШ ЗЕМЛЯК - ЛЕОНІД БРАЗОВ: ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ОНЛАЙН

У квітні минає 13 років від дня смерті відомого українського письменника, талановитого полтавця – Леоніда Петровича Бразова.

Ім’я Леоніда Бразова добре відоме полтавцям. Письменник, публіцист, журналіст. Він був представником радянської епохи, що яка минула і яку нині слід осмислити по-новому. Леонід Бразов прожив важке життя, зазнав поневірянь разом зі своїм народом, та ніколи не здавався.

Доля кожної творчої особистості неповторна і водночас має багато спільного з долями інших людей одного покоління. Леонід Бразов прийшов у велику літературу разом з багатьма своїми бойовими побратимами, яким випало важке випробування пеклом минулої війни.

Народився Леонід Петрович 9 листопада 1916 року в селі Велике Ладижине Машівського району в сім'ї селянина Михайла Сидоровича Дудченка і його дружини Софії Купріянівни. З діда-прадіда родина вирощувала хліб і була щаслива з того. Та Леонідове дитинство виявилося скупим на ласку і багатим на суворі життєві іспити. Коли йому ледве виповнилося три роки, батько помер від тифу, а мати, забравши двох синів, переїхала до брата в Полтаву.

Свою першу книжку "Вірне серце" Л. Бразов написав під враженням пережитого на війні і опублікував у 1961 році. Її тепло зустріли і читачі, і критика. Успіх спонукав до нових творчих пошуків, прагнулося глибше зануритися у суть людських взаємин, порушити актуальні філософські, етичні проблеми.

Відтоді з-під пера письменника вийшло ще дев’ятнадцять книг прозових творів, серед них "На початку шляху", "Третя зустріч", "Перший гарт", "Вікна навстіж", "Фортеця" та інші.

Творча палітра письменника виявилася широкою і різноманітною як за жанровими ознаками, так і за тематикою, образами, інтонаціями. Митцеві було притаманне вміння говорити про земне високими і водночас простими словами. Чимало його творів написані на матеріалі подій, в яких автор брав безпосередню участь.

Героями романів, повістей, оповідань, п'єс Л. Бразова були люди різних професій, характерів і доль, але всіх їх об'єднує спільне покликання - творити добро на рідній землі. Письменник був закоханий у рідну Полтаву, яку описав у своїх численних творах під іменем Прослави.

Будучи відомим літератором, членом Спілки письменників (з 1965 року), Л. П. Бразов залишався у ставленні до людей вкрай чуйною і скромною людиною. Він підтримував дружні стосунки з такими визначними діячами українського красного письменства, як Павло Усенко, Іван Цюпа, Олександр Ковінька, допомагав мудрою порадою творчій молоді, серед якої були Тарас Нікітін, Михайло Казидуб, Іван Гальчук, Лариса Хоролець та інші.

Неможливо осягнути всі грані таланту великого майстра. Вірші, повісті, романи, оповідання, нариси… А є ще й драматичні твори, й великий масив публіцистики, яку треба піднімати із газетного пилу…Крім цих роздумів про творчість письменника, є й наукові розвідки про Леоніда Бразова. На честь нього в Полтаві традиційно відбуваються конференції, видаються збірники наукових праць. Але про нього завжди є що сказати, завжди знаходяться нерозгадані сторінки його спадщини.

Пройшло вже чимало років від смерті митця, але слово його лине , як світло далекої зірки, до нащадків. Слово митця, сповнене світлих і теплих почуттів, нагадує про невмирущі цінності, без яких не може жити ні суспільство, ні людина. Слово Леоніда Бразова потрібне нам сьогодні, бо воно увібрало в себе долі багатьох поколінь і часів. Воно живе, і життя його триває…А це є тим вагомим критерієм, що робить літературу живою класикою.

У 2007 рокці було засновано  Полтавську  обласну премію імені Леоніда Бразова. Вона присуджується за досягнення в галузі сучасної української літератури. Здійснює вручення премії імені Леоніда Бразова на урочистостях в День української писемності і мови голова обласної ради.

Підготовлений нами огляд літеатури озповість про найцікавіші твори Леоніда Бразова, які зберігаються у фонді відділу абонемента ПОУНБ імені І. П. Котляревського

84(4УКР-4ПОЛ)6
Б 87

Бразов, Леонід Петрович. Вибране [Текст] : в 10 т. / Л. П. Бразов. – Полтава : АСМІ. – 2011.

Десятитомне видання творів відомого українського письменника Леоніда Бразова містить оповідання, повісті, романи, п’єси, переклади письменника, його публіцистику ( нариси, статті, рецензії ). Воно охоплює період від його перших публікацій у фронтових газетах до останніх творів.

Саме в першому томі видання зібрана мала проза Леоніда Бразова (оповідання, нариси, статті, рецензії ) насичена болючими питаннями доби. У них ми чуємо відгомін  не тільки далеких днів і подій, а й те, чим жили й дихали серця мільйонів людей , котрі опинилися на перехрестях радянської історії . Важко Їм було, не всі лишилися людьми в страшних випробуваннях, але були й такі, що зберегли в собі совість, людяність, патріотизм.

Проза Леоніда Бразова – це та література, яка сподобається кожному і яку можна схарактеризувати як «література для душі».

83.3(4УКР-4ПОЛ)6-8

Б. 87

Батько  : [Життя і творчість Леоніда Бразова] / ред. Л. Л. Безобразова. – Полтава : АСМІ, 2006. – 407 с. 

Книга містить дослідження окремих сторінок біографії письменника Леоніда Бразова, розвідка істориків, філософів, педагогів, літературознавців, мовознавців, присвячених його творчості, спогади фронтових побратимів, письменників, громадських діячів, журналістів, простих людей, з якими перетикалися його життєві дороги; бібліографію творів Леоніда Бразова і публікацій про нього, велику кількість фотографій.

83.3(4УКР-4ПОЛ)6-8
В 87

Втеча заради життя  / уклад. Л. Л. Безобразова. - Полтава: Техсервіс, 2010. - 366 с. 

Ця книга містить повість  «Втеча з- під слідства», в якій висвітлюються події 1938-1939 років, коли безпідставно було репресовано мільйони представників різних верств радянського суспільства. Гостросюжетна повість базується на автобіографічних фактах з життя Леоніда Петровича.  Також книга місить  наукові розвідки істориків, літературознавців, лінгвіністів,  учених іншого фаху, предметом дослідження яких є повість «Втеча з-під слідства».

У повісті  згадуються:   голодомор 1932-1933 років, українська, історія, зокрема козацтво, українська культура, українські пісні, стан української мови, - все те, чим ми переймаємося зараз. Повість має біографічний характер. Головні герої Петро Цебрій і Леонід Безобразов пройшли через лещата сталінського слідства. Попереду в обох була війна.

84(2=УКР) 7КР
Б 87

Бразов, Леонід Петрович. Розсіяне світло  : повісті / Л. П. Бразов. – Харків : Прапор, 1989. – 279 с. 

Герой повісті «Розсіяне світло» Артем Баклан після служби в армії працює в друкарні. В життєвих колізіях гартується його характер. Здатність уявляти людей, яких ніколи не бачив, допомагає Артему Баклану не тільки намалювати портрет свого батька, який загинув на війні  до його народження, але й виявити карного злочинця у протистоянні із жадібним і жорстоким грабіжником. У головного героя цієї повісті мовчазний характер, чоловіча внутрішня сила підтверджується  гідністю і порядністю поведінки, бажанням захистити слабшого.  Читач зустрінеться з героями повістей « За домашніми обставинами» і «Залишитись собою». В яких автор піднімає важливі морально-етичні проблеми. Праця сучасників, їхні помисли, громадська позиція – головний зміст нової книги Леоніда Бразова.

84(4УКР-4ПОЛ)6
Б 87
Бразов, Леонід Петрович. Сніжинки не тануть  : зібрання творів / Л. П. Бразов. – Полтава : АСМІ, 2014. – 28 с. 

В цій книзі представлені оповідання малої прози Леоніда Бразова різних років  і змісту від воєнно-патріотичних  до побутових, об’єднаних гуманістичним ставленням до життя, вдосконаленим високою письменницькою майстерністю.

Маленькі оповідання Леоніда Бразова про війну насичені великим філософським змістом. Війна в зображенні Леоніда Бразова – це не тільки фізичне , а ще й духовне випробування. Письменника завжди цікавило питання: чи залишиться людина собою в жахливих обставинах?  Ці роздуми втілені в оповіданнях «Синя хусточка» та «Старий машиніст».

83.3(4УКР-4ПОЛ)6-8

Т 17

Тамрі: життя серед людей [Текст] / уклад. Л. Л. Безобразова. - Полтава : Оріяна, 2007. – 96 с. – (Література рідного краю).

Повість «Тамрі» присвячено вирішенню загально-людських і «вічних» проблем. У центрі уваги доля колишнього учасника боснійських подій, якого зла доля дістала вже дома: зґвалтовано його маленьку доньку, дружина не витримала горя, пішла в монастир і там померла. Життя іде далі. Злочин і кара, вірність і зрада, ось проблеми, які постають перед Артемом Вітренко. Вирішувати їх допомагає Доберман Тамрі,  демонструючи високі зразки відданості та вірності.

84(4УКР-4ПОЛ)6
Б 87

Бразов Леонід Петрович. Фортеця  : повість / Л. П. Бразов. – Полтава : АСМI, 2009. – 184 с. 

У книзі йдеться про оборону Полтави від шведських нападників навесні 1709 року, що передувала славнозвісній Полтавській битві. Мешканців міста мобілізували рити окопи, зміцнювати земляні вали, підвозити дерево з лісу... Розкрити психологію цих людей допомагає безліч деталей. Майстер слова звертає увагу на міміку, жести. Тому такими переконливими є образи головних героїв — Онисі і Гриця.

Йдучи сьогодні Першотравневим проспектом, ми не задумуємося про те, що саме на цій ділянці Полтави 300 років тому відбулися найзапекліші бої. А Леонід Бразов детально виписав елементи фортифікації. Зі знанням описує він і популярні в ті часи ремесла.

Матеріал для написання «Фортеці» Леонід Бразов збирав, починаючи з 1969 року. В основі історико-пригодницької повісті — джерельна вивіреність. В його робочому столі зберігалися виписки, власноручні креслення, газетні вирізки, словничок рідко вживаних слів. Окрема сторінка була присвячена ремеслам. Леонід Петрович вивчав навіть технологію виробництв — шевську справу, фарбування, виготовлення ліхтарів, якими часто освітлювалися полтавські вулиці, ювелірних виробів тощо. Цікавився, якими були ціни на найуживаніші товари на тодішньому базарі. Бразов дуже уважним був до релігійних свят, знав, коли початок, коли кінець постів. Згадує він у своїй повісті, зокрема, Пилипівський піст. 

Дуже цікавими є дослідження Леоніда Бразова, які стосуються природи Полтавщини. Навряд чи сьогодні комусь із нас загрожує зустріч на околицях міста з ведмедем, а герої «Фортеці» наткнулися на хижого звіра! І це не вигадка — ведмеді справді жили тоді в полтавських лісах. Водилися й куниці, тетереви, зустрічалися горностаї. Бразов мав копію історичного документу, що стосувався тваринного й рослинного світу нашого краю. Леонід Петрович дізнався й скільки одержували офіцери на службі в гарнізоні. Дуже достовірні створені ним образи представників різних станів. 

Тож повість «Фортеця» — чудовий синтез історичного й авторського, літературного. Твір історичний і художній. І герої у Бразова є й реальні, й вигадані. 

Леонід Бразов змалював військових крупними художницькими мазками, а головні, рідні йому душею молоді серця — Гриця й Онисю — показав у розвитку.

Шановні читачі! Запрошуємо Вас відвідати відділ абонемента  Полтавської обласної наукової бібліотеки  імені І.П.Котляревського після карантину і прочитати ці книги.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ: ДЖЕРАЛЬДІН БРУКС "ХРАНИТЕЛІ КНИГИ"

821
Б 89

Брукс, Джеральдін. 
    Хранителі Книги [Текст] : роман : пер. з англ. / Дж. Брукс. - Харків : Віват, 2019. - 416 с. - (Художня література). - 2000 экз. - ISBN 978-966-942-929-2 : 160.00 грн.

Є 1 примірник у відділі абонемента

Книга, про яку ми  розповімо сьогодні, допоможе вам відволіктись від тривожних новин та трохи відпочити від реальності під час карантину. За жанром її можна віднести до інтелектуального детективу з елементами трилера.  Головним персонажем роману австралійської та американської письменниці Джералдін Брукс "Хранителі книги"  є "Сараєвська Агада"- єврейський ілюмінований рукопис іспанського походження.

Ця книга  крізь час і простір поєднує долі різних людей – хранителів книги.

Австралійська дослідниця та реставраторка книг Ханна Гіт досліджує середньовічний манускрипт — Сараєвську Агаду.  Історія розпочинається  у Сараєво під час осади міста підрозділами Югославської армії. Між  сторінок манускрипту вона знаходить фрагмент крильця метелика, дрібку солі, білу волосинку. Кожна з цих знахідок тісно пов’язана з історіями людей, які зберігали Книгу протягом століть.

Ми послідовно знайомимося із історіями колишніх володарів книги, мандруючи за манускриптом у різні країни різних часів. Переважна частина роману заснована на реальних подіях, через що ця історія виглядає ще більш захопливо.

Для тих, кого цікавлять старовинні манускрипти, радимо прочитати статтю "10 самых редких и ценных книг в мире.Часть 3 + бонус".

Скористайтеся нашою порадою, книга читається "на одному подиху". Чекаємо вас у відділі абонемента після закінчення карантину. 

Для тих, хто бажає прочитати книгу відразу, пропонуємо  скористатися  онлайн-бібліотекою LoveRead (переклад російською мовою)

ПРО АВТОРА

Джеральдін Брукс народилася 14 вересня 1955 року в Сіднеї. Закінчила в Австралії коледж і Сіднейський університет. Після закінчення університету працювала репортером-стажером в газеті «The Sydney Morning Herald». Після здобуття стипендії «Greg Shackleton Memorial Scholarship» переїхала в США і в 1983 році закінчила Колумбійський університет.

Джеральдін вийшла за заміж за свого однокурсника Тоні Горовиця і прийняла іудаїзм, - до цього вона була католичкою.  Брукс писала про війну в Перській затоці для The Wall Street Journal та інших видань, робила репортажі про конфлікти в Сомалі, на Близькому Сході і на Балканах.

У 2006 році Джеральдін Брукс отримала Пулітцерівську премію за роман «Марч». У 2008 році письменниця була нагороджена премією «Книга року» Австралійської асоціації видавців за роман «Хранителі книги».

17 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ Docudays UA ОНЛАЙН

Доброго дня, читачі нашого блогу! Маємо для вас  добру новину!

ПОУНБ імені І. П. Котляревського продовжує співпрацю з організаторами Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

 Відділ абонемента запрошує вас долучитися до 17 Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, який відбудеться онлайн.

Інформація про Фестиваль надана Наталією Кірячок, регіональним координатором Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. 

 Цьогоріч дивитися фестивальні стрічки, брати участь у правозахисних дискусіях і майстер-класах відомих режисерів та режисерок зможуть не лише кияни, а й уся Україна.

17 Docudays UA пройде в мережі з 24 квітня до 3 травня. Усі фестивальні кінопокази та онлайн-трансляції будуть безкоштовними. Якщо вам подобається те, що ми робимо, ви можете підтримати улюблений фестиваль благодійним внеском та отримати за це один із наших сувенірів.

Розповідаємо детальніше, що чекає на глядачів та глядачок 17 Docudays UA.

І. Кінопрограма

Ми презентуємо 70 документальних стрічок з різних куточків світу на платформі docuspace.org. Для перегляду документального кіно потрібно буде лише зареєструватися. Більшість фільмів будуть доступні на DOCUSPACE з 24 квітня по 10 травня. Винятком є стрічки національного конкурсу, які можна буде подивитися на платформі за таким розкладом: 

25.04, 18:00 – «Земля блакитна, ніби апельсин»

26.04, 18:00 – «Зарваниця»

27.04, 18:00 – «War Note»

29.04, 18:00 – «Будинок»

1.05, 18:00 – «Не хвилюйся, двері відчиняться»

* Фільм відкритий для перегляду протягом доби після зазначеної дати.

Деякі з фестивальних стрічок матимуть обмежену кількість переглядів. Інформація про це буде доступною на сторінці фільму на DOCUSPACE. 

ІІ. Програма онлайн-трансляцій

З 24 квітня до 3 травня включно сторінки Docudays UA перетворяться на справжній документальний марафон. Для всіх охочих ми підготували 45 онлайн-подій: «ранкові вправи» з гостями та друзями фестивалю, в обід – запрошуємо смакувати суп у компанії режисерів/-ок фестивальних стрічок. Це також стріми майстерні DOCU/КЛАС, розмови тет-а-тет про кіно з режисер(к)ами та кінокритиками.

Усі зустрічі транслюватимуться на головному фестивальному сайті docudays.ua, а також на нашому Youtube-каналі і на сторінках відповідних Facebook-подій.

12.00 – 12.30 |Morning workouts

Що роблять наші чарівні DOCU/PEOPLE в часи карантину? Друзі, гості, члени та членкині команди розповідають про улюблені заняття.

13.00 – 14.00 | Суп з режисер(к)ами

Щодня протягом фестивалю ми запрошуємо вас смакувати свій карантинний суп у хорошій компанії. На вас очікує дев’ять обідніх онлайн-трансляцій розмов між режисер(к)ами та фестивальними модератор(к)ами. Приєднуйтеся до обговорень й переглядайте їхні документальні фільми на DOCU/SPACE.

14.30 – 15.30 | Правозахисна програма «RIGHTS NOW!»

Цього року в межах правозахисної програми RIGHTS NOW! ми прагнемо створити безпечний простір, де разом з батьками та дітьми обговоримо, як дорослішати без зайвих травм, давати відсіч стереотипам, як навчати(ся) без дискримінації й будувати довірливі стосунки вдома та в школі. Програма RIGHTS NOW! триватиме дев’ять днів, кожен з яких розкриває певну тему: «Права людини», «Кібербулінг» (два дні), «Сім'я», «Активізм», «Війна», «Рівність», «Можливості», «Освіта». Гід правозахисною програмою знайдете за посиланням.

17.00 – 18.00 | Майстерня документалістики DOCU/КЛАС

У межах майстерні ми поговоримо про цьогорічні програми, зокрема про жанр документального есею та шотландське документальне кіно. Це також розмови з фахівцями та фахівчинями про посткарантинне майбутнє кіно- та фестивальної індустрії: про українську кіноіндустрію між адаптацією і новими форматами, про те, як дистрибувати документальне кіно завтра, а також про гіпотетичні зміни фестивальних політик у зв’язку з пандемією.

20.00 – 21.00 |TÊTE-À-TÊTE: розмови про кіно

TÊTE-À-TÊTE – це зустрічі в мережі українських кінокритиків, журналістів із режисер(к)ами програми DOCU/УКРАЇНА. Однак у день відкриття 24-го квітня в межах TÊTE-À-TÊTE запрошуємо до особливої розмови – між видатною французькою режисеркою Клер Сімон та програмним директором ОМКФ Антельмом Відо.

21.30 – 22.30 | Фільм «Село»

Щовечора протягом фестивалю на глядачів та глядачок чекає новий епізод 10-серійного фільму «Село». Стрічка розгортається навколо команди кінофестивалю у французькому селі Люсса, де тісно переплітаються виноробство та документалістика. Серія буде доступною для перегляду на docuspace.org протягом доби після її прем’єри на основній сторінці фестивалю docudays.ua.

23.00 – 00.00 | Happy Hours

Спільно з баром «Хвильовий» запрошуємо вас на віртуальні вечірки – вмикайте HAPPY HOURS з сучасною українською електронною музикою та піднімайте келих за улюблений документальний фільм!

Розклад онлайн-стрімів можна переглянути за посиланням. У ньому можливі незначні доповнення та зміни.

Більше інформації про кінопрограму та онлайн-події 17 Docudays UA читайте в фестивальному пресрелізі. Також ви можете завантажити окремий правозахисний пресреліз за посиланням.

Відповіді на поширені запитання ми зібрали для вас тут.

Нагадуємо, що 17 Docudays UA присвячений темі дорослішання. У контексті державної політики ми пропонуємо розібратись у правах дітей і послухати голос молодi в обговоренні суспільних питань.

«ВІЧНА ЗАГАДКА ЛЮБОВІ»: КРАЄЗНАВЧА ОНЛАЙН-ГОДИНА (до сторіччя від дня народження Григорія Тютюнника)

«Мало — бачити. Мало — розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові»…

(Григір Тютюнник)

Полтавщина – край пісень і легенд, край письменників і поетів, край мислителів і учених, чиї імена перлами сяють в скарбниці світової мудрості. Майже кожен куточок нашого краю подарував Україні велетів художнього слова, чиї твори увійшли до золотого фонду української і світової літератури.

Серед них і Григорій Михайлович Тютюнник - український прозаїк, поет.

Народився Григорій Тютюнник  23 квітня 1920 pоку в селі Шилівка Зіньківського району, яке розкинулося на берегах тихоплинної річки Грунь-Ташань. Пізніше він описав  малу батьківщину  в романі «Вир»: «Село Троянівка гніздиться в долині. На північ від нього Беєва гора, покрита лісом, на південь — заткана маревом рівнина, по якій в'ється полтавський шлях. Обабіч шляху то тут, то там мріють у степу хутори, маячать на далеких обріях, як зелені острови по синьому морю. В центрі села тече річка з дивною, мабуть татарською, назвою — Ташань. Весною вона скресає, і тоді селяни б'ють ломами кригу, щоб не знесло ветхого місточка; літом пересихає так, що в деяких місцях її перебродять кури…»

Міст через річку Грунь-Ташань

Цей благодатний край, у 1933 році зазнав страхітливого спустошення. Молодший брат Григорія, Григір Тютюнник в автобіографії писав про трагічну долю свого роду: «У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Феодулович Тютюнник, помер — ще й сивий не був і зуби мав міцні (я й досі не знаю, де його могила), я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робити), сміяться і балакать перестав...».

Батьки майбутнього письменника, Михайло Васильович Тютюнник та Ївга Федорівна Буденна, у шлюбі не прожили і року. Після розлучення батько Григорія не одружувався 10 років, мати 7 років не виходила заміж. 

Ївга Федорівна Буденна, мати письменника

Попри розлучення Михайло Васильович не полишав старшого сина: допомагав, як міг, і багато чого навчив — скажімо, віршів Шевченка (сам знав напам’ять мало не всього «Кобзаря»).

У 1937 році батько письменника був репресований як ворог народу, з таборів не повернувся.

 Так склалося, що коли говорять про Тютюнників, неодмінно згадують перше Григора — молодшого брата Григорія, великого українського новеліста.  

Григір і Григорій були братами по батькові, Григорій – старший. За випадковим збігом обидва брати – Григорії.

Старшого насправді хотіли назвати Георгієм (Їгорем, як у селі казали), а чому так сталося, розповів його брат

Будинок Ївги Федорівни Буденної

Григір у повісті-спогаді «Коріння»: «Коли народився Григорій…його вирішили назвати Георгієм, або ж, як у нас кажуть, Їгором. Назвали. І послали Федота Йосиповича Буденного, Григорієвого діда по матері, записати онука в сільраду. Випивши на радощах удома — онук! – дід вирушив до сільської Ради. Але ж по дорозі була монополька славнозвісної на всю околицю Гузійки. Як не зайти ради такої нагоди щей до неї! І він зайшов... Коли ж нарешті доплуганився туди, куди його було послано, то вже не тямив, як звелено йому записати онука. Став пригадувати - не пригадується, то сказав секретареві: «Пиши Грицьком... Воно, мо’, й не так, як казали, зате просто, по-нашому!»... Про дідову витівку довідалися аж тоді, коли 1935 року брали у райзагсі довідку про народження, щоб хлопець міг учитися в зіньківській десятирічці».

Школа в якій навчався Григорій Тютюнник

Тривалий час брати не спілкувалися. Вперше молодший брат Григір отримав листа від старшого Григорія коли служив на Тихоокеанському флоті. З тих пір Григорій став для молодшого брата за батька, наставника у творчості, друга і порадника у житті.

Для того, щоб зрозуміти братню любов та близькість між двома письменниками варто прочитати повість-спогад «Коріння» Григора Тютюнника. 

В уяві Григора воєдино злилися образи найрідніших – старшого брата та батька: «З хатою нашою — зараз від неї й сліду не лишилось — пов'язаний у мене перший спогад про Григорія Тютюнника, або, як його звали тоді в селі,— Ігоря Буденного.

Я побачив його з вікна, біля якого грівся проти сонця,— стрункого, чубатого, з гордовито одкинутою назад і трохи набік головою, і хтось, уже не пригадую, хто саме, сказав мені: — Ото твій брат пішов.

Потім я дізнався, що він "копія Михайло", себто батько наш. Від того часу й по сей день образ батька в моїй уяві нероздільний з образом Григорія. Я з'єднав їх докупи — Григорієву зовнішність та манери й те, що чув про батькову вдачу або вигадав сам, і вийшов тато, якого я не пам'ятаю і не знаю навіть, який він був із себе, бо єдине його фото (він не любив фотографуватися) загубилося.»

Пропонуємо переглянути невеликий відеосюжет про Григорія Тютюнника.

З 1938 року Григорій — студент Харківського університету, навчання в якому перервала війна. Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалось в пам'яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця. Адже все подальше життя Григорій Михайлович носив у легенях над серцем 20-грамовий уламок німецького снаряда. Згодом уламок вийняли, але операцій робили аж три, дві з них невдало, на спині залишилася рана, яка не загоювалася. Письменник страждав на задишку та біль у грудях, часом нестерпні.

28 червня 1941 він пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Влітку 1942 потрапив до німецького полону. Через рік втік із концентраційного табору і партизанив на Кіровоградщині. Був поранений. 29 грудня 1943  знову потрапив у полон, з якого втік у квітні 1944 і приєднався до партизан з’єднання майора В. Кокіна «За Батьківщину», яке діяло на території Чехословаччини. Через важкі поранення був комісований. У квітні 1945 року Григорій Тютюнник повернувся додому інвалідом війни 2-ї групи і продовжив  навчання у Харківському університеті.

Закінчивши  Харківський університет у 1946 році, Григорій Тютюнник працював за призначенням учителем української мови і літератури у Львівському технікумі культосвіти, а згодом — у школі м. Кам’янка-Бузька.

Перша збірка оповідань Григорія Тютюнника «Зоряні межі» вийшла друком 1950 р. Затим була надрукована повість «Хмарка сонця не заступить» (1957 р.) Збірка «Журавлині ключі» — поезії, написані під час війни — побачила світ по смерті автора, у 1963 р.

Роман Григорія Тютюнника «Вир» — без перебільшення, найталановитіший, найемоційніший повоєнний твір – своєю появою засвідчив, що репресоване українське слово вижило. Епічне полотно роману розгортається перед читачем, рясніючи колоритними персонажами, сяючи рідними авторові пейзажами, спонукаючи замислюватися над вічними питаннями людського буття.

Першодрук першої частини «Виру» побачив світ у журналі «Жовтень» 1959 р. Через рік у видавництві «Радянський письменник» вийшла друком перша книга роману. Друга частина була видана вже по смерті автора — в 1962 р.

За роман «Вир» Григорій Тютюнник у 1963 р. був відзначений Шевченківською премією (посмертно).

Мешкаючи у Львові, Григорій тужив за рідною Шилівкою, за мамою, за молодшим братом, листувався з ними.

 Останній лист до молодшого брата датований 25 серпя 1961 року: «Грицьку! Було б дуже добре, якби ти приїхав до Харкова, влаштувався з житлом, «замельдувався» в деканаті та й повернувся в Шилівку ще на тиждень. Вигадай що завгодно, аби вирватись... Григорій Тютюнник. 25.VIII.1961 року».

Через годину після того, як Григір отримав цього листа (29 серпня 1961 року), надійшла телеграма: «Григорій помер...».

 На столі в його кімнаті лишилася рівненько складена в потертій папці друга частина роману «Вир»...».

Григорій Тютюнник похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

У рідному селі Шилівці є музей — невеличка кімната в школі. В центрі кімнати — погруддя Григорія, на стінах – фотознімки, під склом – книги, теки з матеріалами.

ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ - ВЕЛИКДЕНЬ: МУЛТИМЕДІЙНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

ДО ЧИТАЧІВ БЛОГУ «ГАЙДА ЧИТАТИ»

Доброго дня читачі нашого блогу. Ось і настав Страстний тиждень – останній тиждень перед Великоднем. Кожен із днів цього урочистого тижня має з давніх-давен своє особливе значення, бо кожен день є святим. У цей період християни згадують і вшановують події, які відбувалися в далекій Іудеї понад 2 тисячі років тому. У ці дні їм слід слід бути особливо добрими, великодушними, поблажливими і духовно готуватися до Дня Воскресіння Господа Ісуса Христа.

Сподіваємося, що підготовлений нами мультимедійний огляд літератури, сприятиме вашому духовному вдосконаленню.

З повагою, команда відділу абонемента ПОУНБ імені І. П. Котляревського.

Великдень – найсвітліше свято для християн всього світу. Воно дарує надію на воскресіння душі, на відродження всього кращого, що є в людині. Цього року ми очікуємо на Великдень з особливим нетерпінням, адже сподіваємося на закінчення тривалого карантину та на те, що оточуючий світ вже не буде нести загрозу людству. Особливістю цьогорічного Великодня є те, що відзначатиметься він в рамках державного проєкту «Великдень вдома». Докладніше дізнатися про урядові ініціативи щодо відзначення свята в умовах карантину можна з інформаційного повідомлення, яке розміщене на мультимедійній платформі іномовлення України «Укрінформ».

Зеленський анонсував державний проєкт «Великдень вдома». Укрінформ: мультимедійна платформа іномовлення в Україні. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2904785-zelenskij-anonsuvav-derzavnij-proekt-velikden-vdoma.html (дата звернення: 8.04.2020).

У зв’язку із запровадженням в Україні карантинних заходів через загрозу поширення коронавірусу Церква України закликає з уважністю та розумінням поставитися до рекомендацій, рішень та заходів з боку держави та органів місцевого самоврядування, органів охорони здоров’я.

Про позицію Православної Церкви України, щодо карантинних заходів можна дізнатися на зі статті, яка розміщена на сайті «Релігія в Україні: міркуй разом із нами».

Церкви України та світу переходять на карантин. Релігія в Україні: міркуй разом із нами. URL: https://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/46146-cerkvi-ukrayini-ta-svitu-perexodyat-na-karantin.html (дата звернення: 8.04.2020).

Та навіть карантинні обмеження не завадять кожному з нас ще раз усвідомити, що Ісус Христос воскрес, щоби всім нам дати можливість воскресіння і вічного життя.

Книги та публікації з періодичних виданнях, огляд яких ми пропонуємо вашій увазі, розкажуть про церковні та народні традиції святкування Великодня в Україні.

Напередодні Свята Воскресіння Христового пропонуємо звернутися до першоджерел і прочитати «Євангеліє від Матвія» в якому розповідається про Воскресіння Ісуса Христа. Пропонуємо вам кілька варіантів доступу тексту Євангелія (переклад професора Івана Огієнка (митрополита Іларіона).

86.37-2

Б 59

Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту [Текст] : із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. – Б. м. : б. в., . – 1256 с. – 1.00 грн.

Є 1 примірник у фонді канадсько-українського бібліотечного центру

Євангеліє від Матвія. Глава 28 / в перекладі Івана Огієнка. Біблія онлайн: веб-сайт. URL: https://bibleonline.ru/bible/ubio/mat-26/ (дата звернення: 8.04.2020).

Невід’ємною частиною великоднього богослужіння є читання уривка (глава 1, вірші 1–17) з «Євангелія від Іоанна». В уривку йдеться не про чудо Воскресіння Христа, а розповідається про Бога та про Світло, яке він нам несе. Варто тільки розпочати читати цей уривок, і ми уже почуваємося піднесеними на небо, перенесеними на самі початки сотворення, щоб і самим почути оте Слово, «яким постало все».

Примірник «Пасхального Євангелія» зберігається у фонді ПОУНБ імені І. П. Котляревського

86.37-2

П 19

Пасхальне Євангеліє[Текст] : від Іоанна святе благовістування (глава 1, вірші 1-17) : 22 мовами, з функціональною транскрипцією літерами українського алфавіту. – Київ : ОМІ, 2011. – 47 с. – 700 экз. – 11.00 грн.

Є 1 примірник у фонді відділу документів іноземними мовами.

Для тих, хто бажає прочитати священний текст відразу, пропонуємо звернутися до сайту «Азбука веры».

Як показує світовий досвід, кожна нація збагачує релігійне свято своїми обрядами і традиціями, додає йому національного колориту. Якщо говорити про українські народні обряди та традиції на Великдень, то слід пригадати Чистий четвер. Головний ритуал цього дня – помитися у воді. Українці вірили, що в цей день вода здатна вилікувати від хвороб. У Чистий четвер господині ретельно прибирали будинок і у дворі. Однорічних діток вперше стригли саме у Великий Четвер. Це був цілий ритуал. З нагоди першої стрижки матері навіть шили дитячі вишиванки, на яких зображали орнаменти, що захищають дитину. Чистий четвер також вважається найкращим днем для варіння та прикрашання яєць.

Про особливості святкування великодніх свят нашими предками, про традиції та вірування, пов'язані з Великоднем, а також про пасхальні пісні та ігри ви дізнаєтеся зі сторінок наступного видання.

86.37-5

В 27

Великдень в Україні [Текст] : нариси про Великодні свята з народними піснями. – Київ : Музична Україна, 1993. – 128 с. : ноти. – ISBN 5-88510-1809 .

Є 1 примірник у фонді відділу абонемент. 

Детальніше про народні великодні традиції українців можна дізнатися з ґрунтовного дослідження Олекси Івановича Воропая, українського біолога, етнографа, письменника і фольклориста.

63.5(4УКР)

В 75

Воропай Олекса.Звичаї нашого народу [Текст] : етнографічний нарис / О. Воропай. – К. : Оберіг, 1993– 290 с. – ISBN 5-87168-028-3

1 примірник є у відділі зберігання основного фонду.

Цю книгу можна прочитати online. 

Ще одним традиційним символом українського Великодня є писанка – символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. З введенням християнства поступово змінювалася і символіка писанки. Вона перетворювалася на символом радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа.

Книга, яку ми пропонуємо прочитати, допоможе вам відкрити великий і самобутній пласт української культури та, можливо, стати палким шанувальником народного мистецтва писання писанок, яке ми ледь не втратили у радянський час.

  

85.125

М 24

Манько Віра. Українська народна писанка [Текст] / В. Манько. - 2-е вид., доп. - Львів : Свічадо, 2008. - 41 с. : ил. + 38 табл. - ISBN 978-966-8744-10-5 : 60.00 грн.

Є 1 примірник у фонді відділу абонемента.

Текст книги   акож доступний online на сайті «Rulit.me»

Для тих, кому цікава історія писанкового орнаменту в Україні і світі пропонуємо ознайомитися з дослідженням Ярослави Ткачук, директорки Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського, членкині Національної Спілки народних майстрів України, Заслуженої працівниці культури.

Ткачук Я. Писанка. Великодні традиції : [з історії писанкового орнаменту в Україні та світі] / Я. Ткачук // Музеї України. – 2011. – № 2. – С. 9–12

Пропонуємо online доступ до цієї публікації. 

Великодні традиції знайшли відображення в українській літературі. Сподіваємося, що вас зацікавить дослідження Оксани Савенко.

Авторка, на прикладі деяких віршів зі збірки «Сад божественних пісень», розкриває художнє осмислення Григорієм Сковородою однієї з головних подій в історії християнства – Воскресіння Христового. Пані Оксана показує, що поет вдається до біблійних цитат, алюзій, ремінісценцій, трансформуючи великодній сюжет у новаторські образи та мотиви, притаманні його творчій манері.

Савенко Оксана. Великодні вірші Григорія Сковороди / О. Савенко // Дивослово. –2019. –№ 11. – С. 56–58.

Текст статі авторка розмістила online

Читачі нашого блогу, яких зацікавило дослідження Оксани Савенко, можуть звернутися до першоджерела і перечитати збірку нашого славетного земляка Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» online. 

Продовжуючи велиодню тему в українській літературі, зазначимо, що Воскресіння Господа Ісуса Христа надихало і надихає митців на створення духовної поезії.

Кожного разу

коли намальований тобою тюльпан

розкриває свої пелюстки

перед образом весняного сонця,

поміж нами настає

Рахманський Великдень:

ми стаємо безтілесними

у єднальному співі птахів,

гомоні дерев, шепоті трав.

І, мов діти малі,

виймаємо із своїх схованок

найприємніші великодні забави.

Я прошу тебе –

намалюй нам великодню гойдалку,

аби, піднісшись на релях її,

ми повиймали всі цвяхи

із тіла Христового.

 Микола Ткач

Це лише один з великодні віршів, які були надруковані газетою «Наша віра» у квітні 2009 року.

Великдень в українській поезії : [вірші] // Наша віра. – 2009. – Квіт. (№ 4). – С. 2–3.

Завдяки тому, що це періодичне видання має електронний архів, ми можемо прочитати ці твори. 

Для  прихильників нашого блогу, які  дочитали огляд  до кінця, пропонуємо невеличкий бонус. Послухайте одну з найпотужніших арій Ісуса Христа «I only want to say» з рок-опери Ендрю Ллойда Уеббера та Тіма Райса «Ісус Христос суперзірка» (1970), яку дуже вдало екранізував у 1973 році канадський режисер Норман Джуісон.