воскресенье, 5 апреля 2020 г.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ: ЕНН ТАЙЛЕР "БЛАКИТНЕ МЕРЕЖИВО ДОЛІ"

Доброго дня шановні читачі нашого блогу! Продовжуємо нашу рубрику «Радимо прочитати». Звертаємо вашу увагу, що книга про яку йтиметься у нашій пораді, доступна для читання online в електронній бібліотеці «Lib cat». Наразі це дуже зручно, адже багато в кого вже скінчилися запаси друкованих книг. Але після закінчення карантину бажаючі можуть взяти цю книгу в нашій бібліотеці.

84(7=СПО)
Т 14
Тайлер, Енн. Блакитне мереживо долі [Текст] : пер. з англ. / Е. Тайлер. - К. : Наш Формат, 2016. - 336 с. - 3000 экз. - ISBN 978-617-7279-75-3 : 187.50 грн.

«Блакитне мереживо долі»— розповідь про типову, на перший погляд, американську родину. Ред, Еббі та їхні четверо дітей — дружна й весела сім’я, вони живуть у великому будинку з красивою верандою. Здавалося б, мрія, а не життя. Але диявол ховається в деталях. Авторка дає зрозуміти: не буває простих пересічних родин, у кожної знайдуться сімейні таємниці і неймовірні історії — лише придивіться до мережива їхньої долі. Ця книжка — історія трьох поколінь сім’ї Вітшенків, розповідь про кумедні моменти, зворушливі сімейні традиції і кохання на все життя.Водночас вона про самотність, швидкоплинність, непорозуміння між близькими, про те, що у будь-якої монети — і справжньої, і фальшивої — є зворотний бік. 

Є 1 примірник у відділі зберігання основного фонду


ПРО АВТОРА
Енн Тайлер – американська письменниця; лауреат Пулітцерівської премії 1989 року. Вона народилася 25 жовтня 1941 року в Міннеаполісі (штат Міннесота, США) в сім'ї квакерів.
Зі своїми батьками і трьома молодшими братами вона провела дитинство, проживаючи в різних квакерских громадах на Середньому Заході і Півдні. З шести до одинадцяти років разом з батьками жила  північно-західніше  Ашвілла,  що в Північній Кароліні. До одинадцяти років Енн не відвідувала школу, дітей в комуні навчали мистецтву, праці та кулінарії.
У віці семи років Енн почала писати історії. У 11 років вона почала ходити в невелику місцеву державну школу в Гарварді. Після її закінчення в 16 років Тайлер вступила до університету Дьюка (Дарем, Північна Кароліна). В університеті майбутня письменниця  вивчала  російську мову, історію та літературу. В цей період вона вступила до братства «Фі-бета-каппа» і отримала ступінь бакалавра мистецтв в 1961. Своє навчання вона продовжила в Колумбійському університеті, де отримала стипендію, потім протягом року працювала в бібліотеці університету Дьюка, два роки була співробітником університету Макгілла в Монреалі.
Вийшла заміж в 1963 за психіатра іранського походження Тагі Модаррессі. У них було дві дочки.
Енн Тайлер неодноразово публікувалася в журналі університету Дьюка і двічі отримала премію Енн Флетчер (за оповідання «Лаура» і «Святі в будинку цезаря»). Працюючи в бібліотеці, Тайлер продовжувала писати розповіді, які публікувалися у різних журналах, в тому числі в «The New Yorker», «The Saturday Evening Post» і «Harpers». Її перший роман «Якщо ранок коли-небудь настане» був опублікований в 1964. У період з 1965 по 1970 Енн займалася вихованням дочок і публікаціями літературних оглядів у періодиці, тимчасово відмовившись від написання нових оповідань і романів. Енн Тайлер повернулася до письменництва в 1970 і опублікувала ще три романи: «A Slipping-Down Life», «The Clock Winder»,  «Celestial Navigation».
Її роман «Обід в ресторані "Туга за домом "» став фіналістом Пулітцерівської премії, Американської літературної премії ПЕН / Фолкнер і Американської книжкової премії за художню літературу в 1983. Її десятий роман «Випадковий турист» був нагороджений Премією Національного кола книжкових критиків в 1985, премією Ambassador Book Award в 1986 і став фіналістом Пулітцерівської премії в 1986. Його екранізували в 1988 році за участю Вільяма Херта і Джини Девіс.
11-й роман Енн Тайлер «Уроки дихання» отримав в 1989 Пулітцерівську премію за художню літературу і став книгою року за версією журналу Time.
Після отримання Пулітцерівської премії у Тайлер вийшло ще безліч романів, тепло прийняті публікою. Деякі з них були екранізовані: «Уроки дихання» (1994), «Saint Maybe»  (1998),  «Земні бажання» (1999), «Коли ми були дорослими» (2004).




Комментариев нет:

Отправка комментария