14 жовтня Україна на державному
рівні вшановує своїх захисників. У цей день українці згадують воїнів, які в
різні часи обороняли й обороняють нашу незалежність і територіальну цілісність,
усіх захисників України незалежно від службового становища та статі. Щорічне
державне свято встановлено Указом Президента України “Про День захисника
України” від 14 жовтня 2014 року № 806 на відзначення мужності та героїзму
захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових
традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню
патріотичного духу. Це свято нероздільно пов’язане з розвитком війська від
часів Русі. Найкращі традиції захисників минулого успадкували бійці сучасних
Збройних сил України, які сьогодні відстоюють суверенітет України у війні з
російським агресором.
Історія свята має давню
традицію
14 жовтня в
Україні на державному рівні відзначається День захисника України, який
нероздільно пов’язаний із розвитком українського війська та його військових
традицій.
У День
захисника України ми вшановуємо сучасних захисників України та героїв різних
епох нашої історії. Це день, коли необхідно згадати загиблих вояків і
подякувати всім громадянам, які присвятили життя захисту Української держави.
14 жовтня
церкви східного обряду відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці. Його
суть – прославляння заступництва Божої Матері над християнами.
У часи Русі
військове мистецтво набуло значного рівня. Наші предки залишили про себе
пам'ять як про хоробрих воїнів. Ушанування Пресвятої Богородиці як захисниці
від ворогів має глибоке коріння і в Україні. Князь Ярослав Мудрий збудував у
Києві церкву на Золотих Воротах на вияв вдячності Богові і Пресвятій
Богородиці. Князь Володимир Мономах писав, що перемогам завдячує Богові і
заступництву Пречистої Діви Марії.
Традиція
вшанування покровительки війська зберігалася в українському козацтві. Свято
Покрови було одним з найголовніших для козаків. Тоді ж виник новий тип ікони –
“Козацька Покрова”, де під омофором Богородиці зображувалися українські
ієрархи, гетьмани та козаки. Також саме на свято Покрови козаки проводили ради,
на яких обирали нового гетьмана або старшин. За козацької доби військо було не
лише армією, але й стало основою української держави.
Значного
поширення культ Покрови набув і в Українській козацькій державі – Гетьманщині.
У час правління гетьмана Івана Мазепи найактивніше розвивалося будівництво
церков та іконописання, пов’язане із Покровою. Завдяки шанобливому ставленню
козацтва до Покрови в народі це свято асоціюється з військовою честю, звитягою,
мужністю, захистом рідної землі.
У добу
Української революції 1917–1921 років відроджувалися
традиції військово-козацької спільноти. Вони стали основою для розбудови
збройних сил УНР, Української Держави та ЗУНР. Тодішнє політично-військове
керівництво спиралося на військово-козацькі звичаї попередніх часів.
Передусім це
простежується в найменуваннях військових формацій. Першим таким підрозділом
став Український козацький полк імені Богдана Хмельницького, створений у травні
1917 року. Згодом виникли формування, названі на честь видатних козацьких
командирів – Петра Дорошенка, Максима Залізняка, Костя Гордієнка, Івана Мазепи.
Козацький “відбиток” є й у таких назвах: Січові Стрільці, Запорізька група,
Сердюцька дивізія, Запорізька Січ, гайдамацькі полки та вільне козацтво.
Козацькі
військові традиції в добу Української революції прослідковуються також у
військовій символіці (стяги, відзнаки), назвах військової техніки (панцерні
потяги “Хортиця”, “Запорожець”, “Полуботок” та інші), назвах кораблів (крейсер
“Гетьман Іван Мазепа”, канонерський човен “Запорожець”). Окремо слід згадати
військову термінологію, якою послуговувалися для позначення рангів, посад і
військово-структурних елементів: козак, ройовий, чотар, бунчужний, півсотенний,
сотник, курінний, осавул, полковник, отаман бригади, отаман дивізії, отаман
корпусу. Це відображалося в одностроях і зовнішньому вигляді вояків українських
військових формацій тих часів. Кашкет-“мазепинка”, чорні шапки з кольоровими
шликами, черкески й інші елементи старовинного українського військового одягу.
Часто бійці за зразком козаків голили голови, залишаючи лише оселедець.
Історичним спадкоємцем
козацької державності – Гетьманщини XVII–XVIII століть став Гетьманат 1918
року. Тоді Українську Державу очолив Павло Скоропадський – “Його
Ясновельможність Пан Гетьман”. Вже сама назва посади мала натяк на титулатуру
козацької держави. Зв’язок із попереднім етапом державності підкреслювали форми
документів, які видавав гетьман – грамоти, закони, універсали. В часи
Гетьманату була зроблена спроба відродити козацький стан.
У Другій
світовій війні українці воювали в лавах Червоної, Української повстанської
та в різних арміях Об’єднаних Націй. Уродженці різних куточків України й
українці світу, котрі були в регулярних арміях або ставали партизанами, служили
у допоміжних формуваннях чи на передовій, пройшли усю війну чи загинули в
боротьбі, пліч-о-пліч із іншими народами боролися проти нацизму. Вояки
Української повстанської армії брали до рук зброю, аби захистити українців від
обох тоталітарних режимів – нацистського та комуністичного. Боролися за мету –
відновлення української державності.
УПА також наслідувала
козацькі військові традиції. Символічний день її створення – 14 жовтня 1942
року. У постанові Української Головної Визвольної Ради йдеться: “У
жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок
Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту
визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування
цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом
Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Боротьба УПА
була продовженням українського визвольного руху періоду Української революції
1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та
Організації українських націоналістів 1920–1930-х років. Через лави УПА пройшло
понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральні
органи СРСР репресували понад півмільйона осіб.
Сьогодні наше
військо стало однією з найбоєздатніших армій Європи, маючи за плечима більше 5
років досвіду боїв російсько-української війни. За цей час ми провели низку
важливих реформ Збройних Сил, армія професіоналізувалася і стала однією з
найважливіших інституцій країни. Нині модернізація війська продовжується. Окрім
системи управління та матеріально-технічного забезпечення, зазнала змін ідеологічна
підготовка особового складу в умовах протидії збройній та інформаційній агресії
Російської Федерації. Відновлення питомо українських мілітарних традицій та
посилення ідеологічної складової патріотичного виховання особового складу
сформувало у військовослужбовців почуття особистої відповідальності за захист
України.
У боях із
підрозділами російської регулярної армії та підконтрольних їм бойовиків постало
якісно нове українське військо, що відіграє значну роль в українському
суспільстві.
Тяглість поколінь у традиціях сучасної української армії
Сьогодні
Україна очищається від російського та радянського ідеологічного впливу, починає
формувати пантеон власних героїв. Сторіччя Української революції 1917–1921
років повернуло в суспільну свідомість мужній чин борців за незалежну Україну.
В Україні почали з’являтися вулиці, меморіальні дошки, пам’ятники, присвячені
цим подіям.
Загалом у
Збройних силах України змінилося ставлення до героїв Української революції
1917–1921 років. З’явилися почесні назви частин, пов’язані з особами та подіями
Української революції. У затвердженій в 2017 році новій уніформі і знаках
розрізнення Збройних сил України використали окремі елементи однострою періоду
1917–1921 років. Найпомітніший – нарукавний тризуб. Нову форму почесної
варти розробили за взірцем одностроїв Сердюцької дивізії часів гетьмана
Скоропадського.
“Мазепинка” –
головний убір із переднім клиноподібним розрізом, частина українського
військового вбрання. Вона стилізовано наслідує вигляд козацьких головних уборів
другої половини XVII століття, коли гетьманував Іван Мазепа. Саме так їх
зображували на тогочасних портретах. “Мазепинки” почали носити Українські
січові стрільці під час Першої світової війни. Згодом цей головний убір набув
поширення в інших українських формаціях – Галицькій Армії, Карпатській Січі та
УПА. Від 2017 року “мазепинка” є офіційним головним убором Збройних сил
України.
Нарукавний
тризуб – нарукавні знаки розрізнення, що носили на одностроях вояки Армії УНР і
сам Головний отаман Симон Петлюра. “Тризуб матерчатий, фарби по родах
зброї, форми по малюнку”, – йшлося в наказі 30 липня 1919 року. Простий,
без деталізації, тризуб легко було виготовити в умовах безперервних
бойових дій та невеликого і нестабільного тилу Армії УНР. Продовжуючи петлюрівські
традиції, сучасні захисники України носять тризуби на рукавах одностроїв.
“Слава Україні!
– Героям слава!” – гасло Української повстанської армії. Нині воно є офіційним
вітанням у Збройних силах України. “Слава Україні!” почали вітатися вояки кінного
дивізіону 1-го Запорізького полку Армії УНР. На це відповідали: “Козакам
слава!”. Звертання “Слава Україні! – Героям слава!” затвердив навесні 1941-го
року ІІ Великий збір ОУН під проводом Степана Бандери. 4 жовтня 2018 року
Верховна Рада затвердила вітання “Слава Україні! – Героям слава!” як офіційне в
Збройних силах та у Національній поліції.
Українська
армія береже бойові традиції предків та імена героїв, від воїнів-русичів і
козаків до січових стрільців і вояків УПА. Тому у війську з’явилися назви
легендарних українських полководців та уславлених підрозділів минулого:
24-та окрема
механізована бригада (ОМБр) імені Короля Данила,
72-га ОМБр
імені Чорних запорожців,
93-тя ОМБр
“Холодний Яр”,
30-та ОМБр
імені князя Костянтина Острозького,
55-та окрема
артилерійська бригада (ОАБр) “Запорізька Січ”,
26-та ОАБр
імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича,
58-ма окрема
мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського,
7-ма бригада
тактичної авіації (БрТА) імені Петра Франка,
Військовий
інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут,
16-та окрема
танкова Криворізька бригада Сухопутних військ імені Костянтина Пестушка,
28-ма окрема
механізована бригада Сухопутних військ імені Лицарів Зимового походу,
36-та окрема
бригада морської піхоти Військово-Морських сил імені контр-адмірала Михайла
Білинського,
406-та окрема
артилерійська бригада Військово-Морських сил імені генерал-хорунжого Олексія
Алмазова,
53-тя окрема
механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ імені князя Володимира Мономаха,
54-та окрема
механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ імені гетьмана Івана Мазепи,
59-та окрема
мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка,
201-а
зенітно-ракетна бригада імені гетьмана Пилипа Орлика,
73-й морський
центр спеціальних операцій ВМС ЗСУ імені кошового отамана Антіна Головатого,
40-а окрема
артилерійська бригада оперативного командування “Південь” Сухопутних військ ЗСУ
імені Великого князя Вітовта,
35-а окрема
бригада морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських сил ЗСУ
імені контрадмірала Михайла Остроградського,
військова
частина А1788 Сил спеціальних операцій ЗСУ імені князя Ізяслава Мстиславича;
23-тя окрема
бригада охорони громадського порядку Нацгвардії “Хортиця”,
25-й окремий
мотопіхотний батальйон “Київська Русь”.
Виставковий проєкт “Проти Голіафа”
Український
інститут національної пам’яті до Дня захисника України цього року поширив усіма
областями виставковий проєкт “Проти Голіафа”. Він про жінок і чоловіків
українського визвольного руху, які кинули виклик двом тоталітарним режимам. Це
– Степан Бандера, який не зламався в нацистському концтаборі і не відкликав Акт
відновлення Української Держави; Роман Шухевич, який майже 7 років очолював УПА
в найбільших її зіткненнях з радянським режимом; Василь Галаса – автор ідеї
«Великого рейду» в Західну Європу, щоб пробити залізну інформаційну завісу;
Василь Кук, який розбудовував ОУН у східній Україні та зберіг кадри підпілля
після загибелі Шухевича. Залишені ним на допитах свідчення зафіксували справжню
історію УПА, однак генерал не розповів ворогу ні про кого, хто ще залишався у
підпіллі; Євген Грицяк – один із лідерів Норильського повстання, яке
пришвидшило кінець ГУЛАГу; Катерина Зарицька, організаторка Українського
Червоного Хреста; Ірина Тимочко-Камінська – надрайонна провідниця, бойова
командирка, котра ще зі шкільної лави пішла в армію і особисто брала участь у
боях; Ілля Оберишин, який 40 років провів у підпіллі, вийшовши тільки після
Референдуму за незалежність 3 грудня 1991 року.
«Завдяки їм на
мапі світу зараз є вільна Україна», – такий підсумок боротьби УПА та підпілля
ОУН називають автори проєкту «Проти Голіафа».
За матеріалами офіційного сайту УІНП https://bit.ly/2SyQtBD
Немає коментарів:
Дописати коментар